Подорож до Ліліпутії
Батько Гуллівера мав невеликий маєток в Ноттінгемпширі. У нього було 5 синів. Гуллівер серед них – третій. Він учився в Кембріджі дуже старанно, однак витрати на освіту для його батька, чоловіка небагатого, були завеликим тягарем, і через три роки сину довелося кинути навчання та піти в науку до лондонського хірурга.
Час від часу його батько надсилав сину трохи грошей, і той витрачав їх на вивчення навігації та математики, бо вони корисні для тих, хто вирішив подорожувати. Він думав, що рано чи пізно йому випаде така
Невдовзі Гуллівер переїхав до Лейдена, де він старанно вивчає медицину. Повернувшись додому, найнявся лікарем на корабель “Ластівка”. Там прослужив три роки, постійно подорожуючи.
Приїхавши до Англії, він оселився у Лондоні, найняв частину невеликого будинку і одружився з Мері Бертон – другою дочкою власника крамниці.
Та через два роки лікарська практика Гуллівера почала підупадати, і, порадившись із дружиною, він вирішив знову вирушити в море. Шість років працював лікарем на двох кораблях, відвідав Індію та Вест-Індію, приглядався до звичаїв людей і вивчав чужі мови.
Остання подорож
4 травня 1699 року він відплив з Брістоля на судні “Антилопа”. Але вже 5 листопада шквал розбив корабель об скелю.
Гуллівер плив навмання. Нарешті, вкрай знеможений, він відчув під ногами землю. Але пройшовши з милю, не натрапив ніде на ознаки житла чи людей.
Страшенно змучений, він міцно заснув на цілих 9 годин.
Вдень він хотів був підвестися, але не зміг і поворухнутись: руки, ноги та довге волосся були прив’язані до землі. Все тіло було обплутане тонкими мотузочками. Гуллівер міг дивитися тільки вгору, і сонце сліпило його. Навкруги чувся якийсь гомін. Незабаром щось живе опинилося у нього на грудях.
Це був чоловічок дюймів шести на зріст, з луком та стрілою в руках і з сагайдаком за плечима. Слідом за ним сунуло з півсотні таких самих чоловічків. Гуллівер здивовано скрикнув – і вони з переляку кинулись врозтіч.
Але незабаром вони повернулись, і один із них наважився стати перед самим обличчям Гуллівера і крикнув: “Гекіна дегул!” Але Гуллівер нічого не зрозумів.
Нарешті після довгих зусиль велетню пощастило розірвати мотузочки й витягти з землі кілочки, якими була припнута ліва рука. У ту ж мить він відчув, що в нього вп’ялася з сотня стріл, колючих, наче голки. Деякі чоловічки намагалися колоти списами в боки.
На щастя, куртку з буйволячої шкіри вони не змогли проколоти. Помітивши, що Гуллівер рухається, чоловічки перестали стріляти. Повернувши голову, велетень побачив поміст футів на півтора заввишки з двома чи трьома драбинами.
З цього помосту один із чоловічків, мабуть якась поважна особа, звернувся до Гуллівера, потім вони перерізали мотузочки, якими була перев’язана голова. Оратор був середнього віку і ніби вищий на зріст, ніж ті троє, що його супроводили.
Гуллівер майже помирав з голоду, тому що він їв востаннє за кілька годин перед тим, як покинув корабель. Він знаками попросив їсти. Гурго (такий титул був у вельможі) зрозумів його. Незабаром сотні тубільців-ліліпутів вже несли йому їжу.
Потім Гуллівер дав знак, що хоче пити, і йому підкотили три бочки, в кожній було по півпінти легкого вина.
Трохи згодом перед Гуллівером з’явився поважний урядовець, посланець імператорської величності. Державна рада ухвалила перевезти велетня до столиці. Гуллівера повинні були доправити туди як полоненого.
Велетня схилило на сон, він спав довго, бо в бочки з вином було підсипано сонного зілля.
Ліліпути – неабиякі математики й досягли особистих успіхів у механіці завдяки підтримці й заохоченню імператора. 500 теслярів та інженерів збудували величезний повіз для Гуллівера. Але найбільші труднощі полягали в тому, щоб підняти його та покласти на платформу. Для цього тубільці вкопали 80 стовпів в один фут заввишки, до них прив’язали міцні канати (не товще шпагату) з гачечками на кінцях, а їх зачепили за шворки, якими обвили шию, руки, ноги і тулуб велетня.
900 найдужчих чоловічків тягли канати, і через три години Гуллівер вже лежав на платформі, міцно прив’язаний до неї. Під час цієї операції він спав глибоким сном. 1500 найсильніших коней тягли повіз за півмилі від того місця, де лежав Гуллівер.
На площі, де зупинився повіз, стояв старовинний храм, що вважався найбільшим у всій державі. Його використовували для різних громадських потреб. Гулліверу його призначено було за житло. Але він ледь туди міг пролізти. Велетня було посаджено на 91 ланцюг розміром з ланцюжок на годиннику дами.
Але Гуллівер пересвідчився, що порвати його не зможе, і засмутився.
Краєвид був приємний. Вся місцевість здавалась суцільним садом. Ліворуч Гуллівер побачив місто, що нагадувало театральну декорацію.
Імператор уже зійшов із башти і верхи наближався до Гуллівера. Цим він наражав себе на небезпеку. З його наказу до велетня підвезли їжу і напої. На зріст імператор був майже на цілий ніготь вищий за всіх придворних.
Його величність раз у раз звертався до Гуллівера, але той не розумів його. Коли імператор повернувся в місто, до велетня приставили варту, що мала охороняти його від юрби. Бо коли він сидів біля дверей свого житла, дехто наважився стріляти, і одна стріла мало не влучила йому в ліве око. Полковник із варти вирішив, що найбільшою карою буде віддати бешкетників Гулліверові. Та той, діставши ножа, поперерізав мотузочки, якими були зв’язані полонені, і відпустив їх.
Це справило добре враження.
Проти ночі довелося Гулліверові залізти у приміщення та лягти спати прямо на землю. Через два тижні з наказу імператора виготовлено було постіль: на возах привезли 600 матраців звичайного розміру.
Коли про прибуття Гуллівера стало відомо по всій державі, подивитись на нього приходили всі тубільці. “Села спустіли майже зовсім, і, якби імператор не видав спеціальних наказів та розпоряджень, сільське господарство країни дуже занепало б”.
Тим часом імператор раз у раз скликав державну раду, де обговорювали питання про подальшу долю Гуллівера. Утримувати його було дуже дорого. Це могло б навіть призвести до голоду в державі. Не раз при дворі схилялися до думки заморити Гуллівера голодом або засипати лице та руки отруєними стрілами, від чого можна швидко загинути.
Але такий величезний труп, гниючи, спричинив би до різних пошерстей, які згодом поширилися б а всю країну.
Коли ж два офіцери доповіли імператору про випадок із бешкетниками, той відразу ж видав указ, який зобов’язував усі села на 900 ярдів од столиці приставляти для Гуллівера щоранку корів, овець та іншу живність разом із відповідною кількістю хліба, вина та різних напоїв. Прислуговувати поставили 600 чоловік. Ученим було доручено навчити велетня їхньої мови, і невдовзі він уже міг порозумітися з імператором. Перше, про що він попросив,- це була воля. Імператор відповів, що на все свій час.
Проте обіцяв, що з Гуллівером будуть поводитися добре, але обшукають, тому що зброя, коли вона відповідає такій великій людині, повинна бути дуже небезпечною.
Гуллівер погодився і посадив двох урядовців, що проводитимуть обшук, до себе у кишеню. Дві кишеньки не були обшукані, тому що Гуллівер держав там речі, потрібні тільки йому. Урядовці склали докладний список того, що знайшли. Коли імператорові його прочитали, насамперед він зажадав, щоб велетень витяг з піхов шаблю і пістоль.
Гуллівер попередив, щоб імператор не лякався, і вистрелив у повітря. Це справило враження куди більше, ніж шабля. Таким чином Гулівер лишився зброї.
Так само він віддав і годинник, а також монети, складний ніж, бритву, табакерку, носову хусточку та записну книжку.
Тубільці поступово перестали боятися Гуллівера. Він добре підучився їхньої мови й міг уже розмовляти з ними. Одного разу імператорові спало на думку потішити велетня видовищем тамтешніх ігор.
Найбільш розважили його канатні танцюристи. “У цій грі беруть участь тільки кандидати на якусь високу посаду або ті, хто хоче запобігти великої ласки при дворі”. “Коли хтось, чи то померши, чи то попавши в неласку (що трапляється частенько), звільняє посаду, то п’ять чи шість кандидатів просять у імператора дозволу розважити його та двір танцями на канаті, і той, хто найшвидше підстрибне і не впаде, одержує посаду”.
Була в них ще одна розвага: імператор кладе на стіл три шовкові нитки (синю, червону, зелену), ними нагороджують тих, кого він захоче визначити особливою ласкою. Претенденти повинні пролазити попід горизонтальною палицею або стрибати через неї, залежно від того, підіймає її імператор чи опускає. Хто виконує всі штуки найдовше і з найбільшою спритністю, той дістає в нагороду нитку, що носить замість пояса.
За два-три дні перед звільненням Гуллівера до його величності прибув гонець із повідомленням про те, що вони знайшли на березі дивну річ, що, мабуть, належить Чоловікові Горі.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)