Колись Шаляпіна і Гмирю (1) Без мікрофона чув весь світ, А цей – несе його, мов гирю, І за собою тягне дріт. Спішить на сцену перед нами І починає ще здаля Завзято бацати (2) ногами Й варіювати (3) “ля-ля-ля!” Хоч безголосий – Є в металі Запас незайманих джерел! Тож верещить динамік в залі, Як недорізаний козел! Збагни – чи спів то, чи розмова?
Щось шепче й вертиться, кружля.
Ані мелодії, ні слова! Лящить обридле “ля-ля-ля!” Я 6 не писав про безголосся І про таких молодиків, Та щось багато розвелося У нас подібних “співаків”!.Скінчивши,
У часи гумориста Степана Олійника естраду, радіо, телебачення заполонили беззмістовні пісні під фонограми. Та й музику інколи важко було назвати музикою. Отже, поет виступив проти такого “псевдомистецтва”.
На жаль, майже таке ж становище в музичній культурі й нині. Заміть цікавих, змістовних, глибоких і щирих слів – один рядок, що нав’язливо повторюється в різних варіаціях, оте саме “ля-ля-ля”. Недаремно ж кращі співаки, композитори все частіше звертаються до народної пісні, що завжди була взірцем єдності змісту та форми, слів і мелодії.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)