Герой повести звертається до своєму собутыльнику: “Давай, Коля, почнемо один по одному, хоча мені зовсім не ясно, який у всій цій безглуздій історії може бути порядок”. Один раз, в 1949 р., у героя лунає телефонний дзвінок. Підполковник держбезпеки Кидалла грізно викликає до себе громадянина Тэдэ (така остання блатна кличка героя).
Не очікуючи нічого гарного, громадянин Тэдэ сервірує стіл на дві персон, думаючи, скільки ж зірочок додасться на пляшці коньяку до його повернення, дивиться у вікно на школярку, з якої сподівається випити в майбутньому
” – привітає Тэдэ Кидаллу, що колись відпустив Тэдэ, пообіцявши приберегти його для особливо важливої справи. До річниці Найпершої Справи органи вирішують провести показовий процес. Кидалла пропонує Тэдэ, як обвинувачуваному по цьому процесі, на вибір одне з десяти справ.
Всі дела – фантастичні по своєму задумі й змісту, що для Тэдэ недивно.
Він зупиняється на “Справі про звіряче згвалтування й убивство найстаршої кенгуру в Московському зоопарку в ніч
Тэдэ телефонує тій самій школярці, що бачив з вікна свого будинку, але попадає Ккидалле.
“Цей телефон для визнань і рацпропозицій. Підйом, мерзотник! Припини яйця чесати, коли з тобою розмовляє офіцер контррозвідки!
” – кричить Кидалла. Виявляється, підполковник бачить у себе на екрані “огидну пику” Тэдэ. Після туалету й сніданку приходить професор біології – для консультації з питань про сумчасті. Кидалла стежить за заняттями в камері по моніторі, час від часу грубо втручаючись
Цілий місяць займається Тэдэ із професором і довідається про кенгуру все. Кидалла надсилає в камеру безліч підсаджених стукачек, представниць всіх професій, яким особливо “коштовну інформацію” поставляє професор – підлоговий маніяк, Із професором Тэдэ розстається як із другом.. Для кращого розуміння майбутніх завдань Тэдэ домагається, щоб камеру відвідав і Валерій Чкалович Карцер, винахідник чекістської ЕОМ, що здатний моделювати фантастичні злочини проти радянського ладу. Бесіди, які веде Тэдэ з відвідувачами своєї камери, переговори з Кидаллой, чуте й бачене при цьому – все складається із гротескно підібраних обривків фраз і гасел радянської дійсності
Фантасмагорією стає й сам процес, у якому фігурують представники братніх компартій і дочірніх МГБ, письменники, генерали, скрипалі. Політбюро на чолі зі Сталіним, колгоспниці із серпами й піонери. Незважаючи на фантастичність що відбувається, життя державної машини, у якого головна частина – органи внутрішніх справ, разюче пізнавана
На процесі Тэдэ проходить під черговою кличкою – Харитін Устиныч Йорк. Сам себе герой називає іншою кличкою: Фан Фаныч. Підсудний X. у. Йорк по вироку одержує вищу міру, але насправді – двадцять п’ять років. Фан Фаныч описує табір, немов кошмарний сон з миттєвими змінами часу й місця дії, безліччю персонажів від наглядача до Сталіна
Через шість років, реабілітований, він вертається в Москву. У квартирі сусідка Зойка в протигазі труїть полчища клопів. У кімнаті Фан Фаныча чекає коньяк, що постарів на шість років. Горобці, що залетіли у відкриту колись кватирку, розвели в гніздах численне потомство
Фан Фаныч бачить у вікно дівчину – ту саму школярку, якою любувався шість років тому. Він кличе дівчину Иру в кімнату й розкупорює з нею дождавшуюся-таки бутылочку. Після недовгої розмови Ира йде
Фан Фаныч їде на Лубянку, але там його повідомляють, що громадянин Кидалла в органах не працює й ніколи не працював і що Фан Фаныч не насилував кенгуру, а був арештований по неправдивому обвинуваченню в спробі замаху на Кагановича й Берию. Фан Фаныч, поважаючи “глуху несознанку”, передає привіт Кидалле й залишає будинок на Лубянке. Через два дні до нього знову приходить Ира, і кілька тижнів вони займаються любов’ю.
Фан Фаныч відвідує зоопарк і у вольєрі бачить кенгуру Джемму, 1950 року народження, дочка тої, убитої по сценарії показового процесу. Фан Фаныча викликає инюрколлегия, – виявляється, австралійський мільйонер заповів спадщину тому, хто згвалтує й по-звірячому вб’є кенгуру, тому що кенгуру робили дикі набіги на поля мільйонера
Фан Фаныч відмовляється, пояснюючи, що він був засуджений зовсім по іншому обвинуваченню, але йому пояснюють, що країні потрібна валюта й він зобов’язаний прийняти спадщину. Після вирахування всіх відсотків і податків Фан Фаныч одержує дві тисячі сімсот один рубль у сертифікатах для магазина “Берізка”. Він запитує свого співрозмовника: “Ну чи коштувало угрохивать шістдесят мільйонів человеков заради відкриття цього магазина, у якому продається дрянь, що у нормальних країнах продають на кожному куті за нормальні гроші?
” Фан Фаныч обіцяє Колеві купити для його дружини Влади Юріївни джинси й шубку. Він повідомляє, що незабаром повинна повернутися із Криму Ира, до приїзду якої необхідно винести у двір всі спустошені пляшки, і пропонує останній тост – за Волю
(1 votes, average: 5.00 out of 5)