Скорочено “Історія життя покійного Джонатану Уайльда Великого” Филдинга

Приступаючи до оповідання про життя свого герояя, який автор зараховує до “великих людей”, він прагне переконати читача в тім, що велич – всупереч розповсюдженій омані – несумісно з добротою. Автор уважає безглуздим і абсурдним бажання біографів Цезаря й Олександра Македонського приписати цій видатній особистостям такі якості, як милосердя й справедливість. Автор думає, що, наділяючи своїх героїв подібними якостями, їхні біографи “руйнують високу досконалість, називана цілісністю характеру”. Зовсім недоречні численні згадування

про шляхетність і великодушність Цезаря, що, за словами автора, “з разючою величчю духу знищила вільності своєї вітчизни й шляхом обману й насильства поставила себе главою над рівними, розтливши й поневоливши цілий народ”. Читачеві повинне бути ясно, що такі риси у великій людині неварті тої мети, заради якого він породжений: творити безмірне зло.

Тому якщо автор у своєму оповіданні й згадає про таку якість, як доброта, то для нього це поняття буде синонімом вульгарності й недосконалості, які, на жаль, усе ще властиві самим недалеким представникам роду людського. Джонатан, що народився в 1665 р., з юного

років проявляє гордість і честолюбство

Він не занадто прилежно вчиться, але незмінно виявляє разюча майстерність у присвоєнні чужого. У сімнадцять років батько відвозить його в Лондон, де юнак знайомиться із графом Ла Рюз, відомим шулером, і допомагає йому бігти з-під арешту. Віддавши належне вправності рук Джонатану, що під час гри в карти обчищає кишені партнерів, граф уводить його у світло, щоб юнак застосував свої дарування в суспільстві людей, що володіють положенням і грошима.

На подяку Джонатан підмовляє свого приятеля, Боба Бэгшота, ограбувати графа, коли тому дістається великий виграш. При цьому Джонатан привласнює собі левову частину видобутку, пояснюючи це Бобові чинністю основного закону людського суспільства: низька частина людства – раби, які роблять всі блага на потребу вищої його частини

Оскільки Джонатан зараховує себе до великих, справедливість вимагає, щоб йому завжди діставалося те, що добуто чужими руками. Підкріплюючи свої доводи погрозами, Джонатан підкоряє собі приятеля й вирішує сколотити зграю, всі члени якої будуть працювати на нього. Тоді його велич зрівняється з величчю Цезаря й Олександра, які завжди прибирали до рук награбоване своїми солдатами

Щоб добути гроші, необхідні для організації зграї, Джонатан за допомогою графа обманює купця-ювеліра Томаса Хартфри, шкільного товариша Джонатану. Хартфри одержує фальшивий вексель, а Джонатану дістаються підроблені коштовності, тоді як з теперішніми граф ховається, залишивши спільника в дурнях. І все-таки Джонатану вдається зібрати більшу зграю, члени якої під його водійством успішно обкрадають тюхтіїв і роззяв

Щоб безперешкодно опанувати дружиною Хартфри, якому загрожує банкрутство, а заодно і його майном, Джонатан спритно видаляє його з будинку й переконує його дружину забрати всі цінності й відплисти в Голландію, куди він, відданий друг її чоловіка, буде неї супроводжувати. Простодушна жінка погоджується. Під час шторму Джонатан намагається нею опанувати, але капітан корабля рятує її.

Зустрічне французьке судно бере всю команду в полон, і коли миссис Хартфри розповідає французькому капітанові про поводження Джонатану, його саджають у човен і кидають напризволяще. Однак незабаром його підбирає французький рибальський бот, і Джонатан благополучно вертається Влондон.

Ордер на арешт Хартфри вже затверджений, коли він довідається, що його дружина, залишивши будинку дітей, забрала весь коштовний товар і разом із Джонатаном відбула в Голландію. Джонатан відвідує Хартфри в ньюгетской в’язниці, щоб знову знайти його довіру. Він розповідає Хартфри, що капітан французького судна захопив у полон його дружину й привласнив всі цінності, і пропонує Хартфри бігти з в’язниці

Хартфри з обуренням відмовляється. Тим часом Джонатан відкриває контору, у якій кожний пограбований його зграєю може одержати назад свої речі, сплативши за них удвічі більше їхньої вартості. Справи в Джонатану йдуть прекрасно, і він задумує женитися на прекрасної Летиции, дочки старого друга й компаньйона його батька

Він давно вже харчував до неї ніжні почуття, які вона, на жаль, відкидала на користь багатьох інших чоловіків, у тому числі розбійників зі зграї Джонатану. Але, задовольнивши свою пристрасть, Джонатан незабаром байдужіє до дружини й містить із нею договір: відтепер обоє вони будуть користуватися необмеженою волею. Хартфри починає підозрювати, що Джонатан – справжній винуватець всіх його нещасть, і той вирішує скоріше позбутися від чесного роззяви, обвинувативши Хартфри в тім, що він, бажаючи обійти кредиторів, послав дружину з усіма цінностями за границю

Лжесвідком стає розбійник Файрблад, і справу передають у суд. Один із шахраїв, що складаються на службі в Джонатану, м’ясник Блускин, відмовляється віддати Джонатану украдені їм золотний годинники. У зграї назріває бунт, але Джонатан придушує його: у присутності інших шахраїв він здає Блускина поліції, і в того знаходять годинники. Шахраї розуміють, що вони в Джонатану в руках, і погоджуються чесно віддавати йому левову частину видобутку, як це й було в них заведене із самого початку.

Стараннями Джонатану й Файрблада суд визнає Хартфри винним. Однак незабаром починається розслідування із приводу того, що Блускин, заміряючись на життя Джонатану, ранив його ножем

У результаті деякі зі славних діянь Джонатану одержують розголос. Відомий своєю непідкупністю суддя домагається введення в один з парламентських актів застереження, відповідно до якої той, хто робить крадіжку чужими руками, залучається до кримінальної відповідальності. Діяльність Джонатану підпадає під цей варварський закон, і він попадає в ньюгетскую в’язницю, куди незабаром привозять і його дружину Летицию, викриту в кишеньковій крадіжці. Джонатан не сумує

Він бореться за владу з якимось Роджером Джонсоном, що коштує на чолі всіх шахраїв ньюгетской в’язниці. Джонатан перемагає, і відтепер всі в’язні платять йому данина, що він використовує на свої потреби. Довідавшись про те, що Хартфри присуджений до страти, Джонатан ганебним образом віддається каяттям совісті, але цей хворобливий стан триває недовго: згадавши про свою велич, вона жене ладь думки про порятунок невдачливого купця.

Перед самою стратою Хартфри до нього приїжджає дружина, і вони довідаються, що страта скасована, оскільки Файрблад, що виступав свідком на слуханні справи Хартфри, був його викрито в злочині й зізнався судді в тім, що діяв по наущению Джонатану. Суддя відвідує Хартфри у в’язниці й разом з ним слухає оповідання його дружини про усім, що їй довелось пережити в розлуці смужем.

Незважаючи на всі її халепи, вона зберегла незаплямованим свою цнотливість і навіть повернула коштовності, які обманом вивудив у Хартфри граф Аа Рюз. Більше того, африканський вождь подарував їй дорогоцінний камінь, вартість якого може з лишком покрити всі збитки. Суддя обіцяє Хартфри домогтися його повного виправдання, і щаслива пара відправляється додому. Джонатан, присуджений до повішення, улаштовує пиятики з укладеними й, нарешті, за прикладом багатьох “великих” закінчує свої дні на шибениці

Віддавши данину пам’яті Джонатану й перелічивши його численні достоїнства, автор підбиває підсумок своєї історії: “покуда велич складається в гордості, владі, зухвалості й заподіянні зла людству, – інакше кажучи, покуда велика людина й великий негідник суть синоніми, – доти Уайльд буде стояти, не маючи суперників, на вершині величі”.