Маруся Татарович – дівчина з гарної радянської сім’ї. Її батьки не були кар’єристами: історичні обставини радянської системи, що знищує кращих людей, змушували батька з матір’ю посідати вакантні місця, і до кінця трудової біографії вони міцно затвердилися в номенклатурі середньої ланки. У Марусі було все для щастя: рояль, кольоровий телевізор, черговий міліціонер у будинку. Закінчивши школу, вона легко надійшла в Інститут культури, була оточена відповідному рангу шанувальниками.
Розплата за сімейне щастя обрушилася на Татаровичей
Неймовірними зусиллями вони “перемкнули” Марусю на сина генерала Федорова, якого вона теж полюбила. Молоді люди одружилися. Дмитрик Федоров був педантом і швидко набрид Марусі
Від нудьги вона стала йому змінювати нерозбірливо й безперервно. Незабаром молоді чоловіки розвелися. Маруся знову стала нареченою, дівчиною з гарної сім’ї.
Вона полюбила знаменитого диригента Каждана, потім – відомого
Всі вони покинули Марусю. При цьому лише один Кожна пішов з її життя делікатно: отруївшись міногами, він умер. Поводження інших чимсь нагадувало втечу
До цього часу Марусі було під тридцять. Вона затурбувалася, розуміючи, що ще два-три роки, і народити буде пізно. І отут на її обрії виник знаменитий естрадний співак Броніслав Разудалов. У Марусі з ним вийшло щось начебто цивільного шлюбу. Вони разом їздили на гастролі, Маруся вела концерти
Незабаром вона не без підстав стала підозрювати Разудалова в подружніх зрадах. Друзі жартували: “Разудалов хоче трахнути все, що рухається…” Маруся вперше задумалася: як жити далі? Задоволення породжували почуття провини
Безкорисливі вчинки винагороджувалися приниженнями. Виходило замкнуте коло… Через рік у неї народився хлопчик. Разудалов їздив на гастролі.
Викритий у чергових зрадах, він виправдувався: “Зрозумій, мені як артистові потрібний імпульс…
” Маруся випробовувала повний розпач. Отут як у казці з’явився Цехновицер. Він дав Марусі почитати “Архіпелаг ГУЛАГ” і настійно радив їй емігрувати.
У цей час їхали многие.
Переживши драматичне пояснення з родителями, Маруся фіктивно зареєструвалася із Цехновицером. Через три місяці вони були в Австрії. “Чоловік” виїхав в Ізраїль. Дочекавшись американської візи, уже через шістнадцять днів Маруся приземлилася в аеропорті ім’я Кеннеді. Син Левушка, побачивши двох негрів, голосно розплакався
Марусю зустрічали двоюрідна сестра по матері Лора із чоловіком Фимой. У них і оселилася Маруся із сином. Левушку визначили в дитячий садок. Спочатку він плакав
Через тиждень заговорив по-англійському. Маруся стала шукати роботу. Її увагу залучила реклама ювелірних курсів – знання англійської мови при цьому не було необхідним умовою
А в коштовностях Маруся розбиралася. Нью-Йорк вселяв Марусі почуття роздратування й страху. Їй хотілося бути впевненої в собі, як всі навколишні, але вона лише заздрила дітям, жебраком, полісменам – усім, хто відчував себе частиною цього міста. Заняття на курсах припинилися незабаром. Маруся упустила в чобіт розпечену латунну пластинку, після чого виїхала додому й вирішила не вертатися
Так вона стала домогосподаркою. До неї потягнулася, як мухи на мед, чоловіча частина російської колонії. Дисидент Караваєв запропонував їй спільно вести боротьбу за нову Росію
Маруся відмовилася. Видавець Друкер теж призивав до боротьби – за єдність еміграції. Таксисти діяли більш рішуче: Перцович призивав закотитися куди-небудь у Флориду
Еселевский пропонував більше дешевий варіант – мотель. Будучи відкинутими, вони, здається, зітхали з полегшенням… Краще всіх повівся Баранів. Заробляючи сімсот доларів у тиждень, сто з них він запропонував віддавати Марусі просто так.
Йому це було навіть вигідно: пив би менше. Релігійний діяч Лемкус подарував Біблію англійською мовою, пообіцявши гарні умови в загробному житті
Хазяїн магазина “Дніпро” Зяма Броварників шепотів: “Отриманий свіжі булочки. Точна копія – ви…” Дні тяглися однакові, як мішки із супермаркету… До цього часу автор оповідання вже знаком з Марусею Татарович.
Вона живе в порожній квартирі, що знімається, майже завжди без грошей. Один раз Маруся дзвонить авторові й просить приїхати, скаржачись на те, що неї побив новий шанувальник, латиноамериканець Рафаель, Рафа. Вони стали жити дивним і бурхливим життям: Рафа те зникав, то з’являвся, звідки він брав гроші, було незрозуміло, тому що всі його проекти збагачення були чистим маренням
Маруся вважала його повним дурнем, у якого на розумі тільки ліжко. Правда, він обожнював її сина Левушку, з яким почував себе на рівні. Коли автор приїжджає до Марусі, то застає її із синцем під оком і розбитою губою. Маруся скаржиться на свого залицяльника, незабаром приходить і він сам – всім перебинтованим, пропахлим йодом
Обставини сварки вимальовуються наочно: Рафа захищався від розгніваної Марусі. Викликаючи якщо не жалість, то співчуття, він дивиться на Марусю відданими й блискучими очами. За пляшкою рому, у присутності автора й по його раді, Маруся й Рафа миряться
Жінки російської колонії вважали, що в Марусином положенні необхідно бути жалюгідної й залежної. Тоді вони співчували б їй. Але Маруся не робила враження забитої й приниженої: вона водила джип, витрачала гроші в дорогих магазинах. На день народження Рафа подарував їй папуги Лоло, що харчувався сардинами
“Сто разів я переконувався – бідність якість уроджене. Багатство теж. Кожний вибирає те, що йому більше подобається
И як не дивно, багато хто віддають перевагу бідності. Рафаеля й Муся віддали перевагу багатству”. Маруся раптом вирішує повернутися на Батьківщину.
Але спілкування із чиновниками радянського консульства прохолоджує її запал. Остаточну крапку в її сумнівах ставить приїзд в Америку на гастролі Разудалова: цей посланник минулого боїться зустрітися із власним сином. На весілля Марусі й Рафы збирається вся російська колонія
Численні родичі Рафы накочують на лімузині, призначеному нареченому в подарунок. Нареченій приготовлена серенада. У числі подарунків – біле двоспальне ліжко й зварена чавунна клітка для Лоло.
Усі чекають живого автора, побачивши якого Маруся плаче… І отут автор умовкає. Тому що про гарний він говорити не всостоянии.
Йому б тільки виявляти скрізь смішне, принизливе, дурне й жалюгідне. Злословити й лаятися. А це – гріх
(2 votes, average: 3.00 out of 5)