Друг сумнівається: невже Менипп перевершив Дедала, перетворившись у яструба або в галку?! Він іронізує: “Як же, про найбільшийий хоробрий, ти не побоявся впасти в море й дати йому від свого ім’я назва Мениппейского, як той його син – Икарийскому?” Менипп давно цікавився всім, що стосується природи світобудови: походженням громів і блискавок, снігу й граду, зміною пір року, різноманіттям форм Місяця й многим іншим. Спершу він звернувся до довгобородих і блідих філософів
Але кожний з них лише заперечував думку інших, затверджуючи
Скільки стадиев від Мегар до Афін, вони не знають. Зате відстані між світилами їм нібито відомі, вимірюють товщину повітря й глибину океану, окружність Землі й багато чого іншого. Говорячи про предмети далеко не ясних, вони не задовольняються припущеннями, але завзято наполягають на
Мениппа обурює й суперечливість суджень філософів, їх “повне різнодумство” по питанню про світ: одні затверджують, що він не створений і ніколи не загине, інші визнають Творця, але при цьому не можуть пояснити, звідки він з’явився. Ні згоди серед цих учених із приводу кінцівки й нескінченності буття, одні вважають, що існує велика кількість мирів, а інші – що цей мир єдиний. Нарешті один з них, далеко не миролюбна людина, уважає розбрат батьком усього миропорядка.
Так само одні думають, що богів багато, а інші – що бог єдиний. А інші взагалі заперечують існування богів, кидаючи мир напризволяще, позбавляючи його владики й вождя. Украй втративши терпіння від цього сум’яття суджень, Менипп вирішує все з’ясувати самоособисто, піднявшись на небо.
Піймавши великого орла і яструба, він відрізає в них по крилу й, урахувавши трагічний досвід Дедала з неміцним воском, ременями міцно прив’язує крила кплечам.
Після пробних польотів з акрополя сміливець облетів чималу частину Еллади й досяг Тайгета. Із цієї знаменитої гори Менипп летить на Олімп і, запасшись там найлегшою їжею, злітає в небо. Прорвавшись крізь Хмари, він підлетів до Місяця й присів на ній передохнути й, подібно Зевсу, оглянув всі відомі йому землі від Еллади до Індії. Земля здалася Мениппу дуже маленької – менше Місяця. І лише пильно придивившись, він розрізнив Колоса Родосского й вежі на Форосі
Скориставшись радою невідомо що звідки взялись на Місяці філософа Эмпедокла, він згадав, що одне крило в нього – орлине! Але ж ніхто з живих істот не бачить краще орла! У ту ж мить Менипп став розрізняти навіть окремих людей (так дивно загострився його зір).
Одні плили по морю, другі боролися, треті обробляли землю, четверті судилися; Бачив жінок, тварин і взагалі все те, що “харчує родючий грунт”. Побачив Менипп і те, як люди безупинно грішать
Розпуста, убивства, страти, грабежі відбувалися в палацах лівійських, фракийских, скіфських і інших царів. “А життя приватних осіб здавалася ще смешней. Тут я побачив Гермодора-Епікурейця, що приносить помилкову клятву через тисячу драхм; стоїка Агафокла, що обвинувачував перед судом одного зі своїх учнів за несплату грошей; оратора Клиния, що краде чашу із храму Асклепія…” Словом, у різноманітному житті землян змішалося й смішне, і трагічне, і гарне, і погане
Найбільше сміявся Менипп над тими, хто сперечається про границі своїх володінь, тому що зверху вся Еллада представлялася йому “величиною пальця в чотири”. З такої висоти люди здавалися Мениппу те саме що мурахи – адже й у мурах, очевидно, є свої будівельники, солдати, музиканти й філософи. Тим більше що по переказі, наприклад, войовничих мирмидонян Зевс створив саме з мурах. Надивившись на все це й від всієї душі посміявшись, Менипп полетів ще вище.
На прощання Місяць просив заступитися за неї перед Зевсом.
Земні філософи-базіки поширюють про Місяць усякі небилиці, і це їй, зізнатися, набридло. Місяцю вже неможливо буде залишатися в цих місцях, якщо він не зітре в порошок філософів і не заткне рот цим базікам. Нехай Зевс зруйнує Коштую, уразить громом Академію й припинить нескінченні просторікування перипатетиків
Піднявшись на крайнє небо, Менипп був зустрінутий Гермесом, що негайно доповів Зевсу про прибуття земного гостя. Цар богів милостиво прийняв його й терпляче вислухав. А потім він направився до тої частини неба, звідки були найкраще чутні молитви й прохання людей.
По дорозі Зевс розпитував Мениппа про земні справи: почім тепер пшениця в Елладі, чи потрібні рясні дощі, чи живий хоч хтось із роду Фидия й чи затримані ограбившие храм Вдодоне.
Нарешті пішов питання; “А що про мене думають люди?” “Про тебе, владика, їхня думка саме благочестиве. Люди вважають тебе царем богів”. Зевс, однак, сумнівається: пройшли часи, коли люди почитали його і як верховного бога, і як пророка, і як цілителя.
А коли Аполлон заснував у Дельфах прорицалище, Асклепій у Пергаме – лікарню, у Фракії з’явився храм Бендиды, а в Ефесі – Артеміди, люди перебігли до нових богів, Зевсу ж тепер лише раз у п’ять років приносять жертви Волимпии.
И Менипп не вирішується йому заперечувати… Сівба на троні там, де він звичайно вислухував молитви, Зевс став по черзі знімати кришки з отворів, що нагадують колодязі. Звідти й доносилися людські прохання: “Про Зевс, дай мені досягти царської влади!”, “Про Зевс, нехай виростають лук і часник!”, “Про боги, так умре мій батько якомога швидше!
“, “Про Зевс, нехай я буду увінчаний на Олімпійських змаганнях!”… Мореплавці просили про попутний вітер, хлібороби – про дарування дощу, сукновали – про сонячну погоду. Зевс усіх вислухував і надходив по своєму розсуді
Потім він зняв кришку з іншого колодязя й став слухати клятви, що вимовляє, а потім зайнявся пророкуваннями й оракулами. Після всього він дав вказівки вітрам і погодам: “Сьогодні нехай буде дощ у Скифии, у Лівії нехай гримить грім, а в Елладі нехай іде сніг. Ти, Борею, дми в Лідії, а ти, Нот, залишайся спокійний”.
Після цього Менипп був запрошений на бенкет богів, де лежав поруч Пана й Карибантов – богів, так сказати, другорозрядних. Деметра роздала їм хліб, Дионис вино, а Посейдон – рибу
За спостереженнями Мениппа, самі вищі боги пригощалися лише нектаром і амвросией. Найбільшу ж радість їм доставляв чад, що піднімається від жертв. Під час обіду Аполлон грав на кіфарі, Сильний танцював кордак, а музи співали з “Теогонії” Гесиода й одну з переможних од Пиндара. На наступний ранок Зевс повелів всім богам прийти на збори
Привід – прибуття на небо Мениппа. А раніше Зевс із несхваленням спостерігав за діяльністю деяких філософських шкіл (стоїки, академіки, епікурейці, перипатетики й інші): “Прикриваючись славним ім’ям Чесноти, наморща чола, довгобороді, вони гуляють по світлу, приховуючи свій мерзенний спосіб життя під пристойною зовнішністю”. Ці філософи, розбещуючи молодь, сприяють падінню вдач
Не піклуючись про користь держави й приватних осіб, вони засуджують поводження інших, найбільше поважаючи тих, хто голосніше всіх кричить і лається. Нехтуючи працьовитих ремісників і хліборобів, вони ніколи не допоможуть бедному або хворому. “Але всіх їхньою своєю нахабністю перевершують так звані епікурейці. Паплюжачи нас, богів, без усякого стиснення, вони доходять до того, що насмілюються затверджувати, начебто боги анітрошки не піклуються про людські справи…” Всі боги обурені й просять негайно покарати негодников-философов.
Зевс згодний. Але змушений відкласти виконання вироку: найближчі чотири місяці священні – оголошений божий мир. Але вже наступного року всі філософи будуть безжалісно винищені Зевесовой блискавкою.
Що ж стосується Мениппа, те, хоч і зустріли його отут прихильно, вирішеноі крила в нього відняти, “…щоб надалі він до нас більше не був і нехай Гермес сьогодні ж спустить його на Землю”. Так завершилися збори богів
Менипп повернувся на Землю й поспішив у Керамік повідомити філософам, що прогулюється там, останні новини
(1 votes, average: 5.00 out of 5)