Роман, написаний від першої особи, почасти носить автобіографічний характер, він воскрешає події 1886 року в Христиании (нинішній Осло), коли Гамсун перебував на порозі голодної смерті. Оповідач тулиться в жалюгідній комірці на горищі, його постійно терзають борошна голоду. Починаючий літератор намагається заробляти, пристроюючи в газети свої статті, замітки, фейлетони, але для життя цього мало, і він упадає в повну вбогість.
Він тужливо міркує про те, як повільно й неухильно котиться під гору. Здається, єдиний вихід – підшукати постійний
Але для того, щоб зайняти місце касира, потрібно внести стан, а грошей ні, у пожежники ж його не беруть, оскільки він носить окуляри. Герой випробовує слабість, запаморочення, нудоту. Хронічний голод викликає перепорушення
Він напружений, нервозний і дратівливий. Удень він воліє проводити час у парку – там він обмірковує Теми майбутніх робіт, робить начерки. Дивні думки, слова, образи, фантастичні картини проносяться в його мозку.
Він по черзі віддав у стан усе, що в нього було, – всі господарські домашні дріб’язки, всі
Важкий затяжний голод викликає неадекватне поводження героя, часто він надходить всупереч життєвим нормам. Дотримуючись раптового пориву, він віддає лихвареві свій жилет, а гроші вручає злиденному каліці, і самотній, голодуючий продовжує бродити серед маси ситих людей, гостро почуваючи повну зневагу навколишніх. Його переповняють задуми нових статей, але редактори відкидають його твори: занадто вуж відвернені теми він вибирає, читачі газет не мисливці до заумних міркувань
Голод мучить його постійно, і щоб заглушити його, він те жує тріску або відірваний від куртки кишеня, то ссе камінчик або підбирає почорнілу апельсинову кірку. На очі попадається оголошення, що є місце рахівника в торговця, але знову невдача. Міркуючи про пренаступні його халепи, герой задається питанням, чому ж саме його обрав Бог для своїх вправ, і приходить до невтішного висновку: видимо, попросту вирішив погубити. Нема чим заплатити за квартиру, нависла небезпека виявитися на вулиці
Треба написати статтю, цього разу її обов’язково приймуть – подбадривает він себе, а одержавши гроші, можна буде хоч якось протриматися. Але, як навмисно, робота не рухається, потрібні слова не приходять. Але от нарешті знайдена вдала фраза, а далі тільки встигай записувати
Ранком готово п’ятнадцять сторінок, він випробовує своєрідну ейфорію – оманний підйом сил. Герой із трепетом очікує відкликання – що, якщо стаття здасться посередньої. Довгоочікуваного гонорару вистачає ненадовго.
Квартирна господарка рекомендує підшукати інше житло, він змушений провести ніч влесу.
Приходить думка віддати лахмітникові ковдра, що ніколи позичила в приятеля, – єдине своє надбання, що залишилося, але той відмовляється. Оскільки герой змушений усюди носити ковдру із собою, він заходить у магазин і просить прикажчика запакувати його в папір, нібито усередині дві дорогі вази, призначені до пересилання. Зустрівши із цим згортком на вулиці знайомого, запевняє його, що одержав гарне місце й купив тканини на костюм, потрібно ж приодеться. Подібні зустрічі вибивають його з колії, усвідомлюючи, як жалюгідний його вид, він страждає від принизливості свого положення
Голод стає вічним супутником, фізичні мучення викликають розпач, гнів, озлобленість. Безуспішними виявляються всі спроби роздобути хоч небагато грошей. Майже на грані голодної непритомності герой роздумує, чи не зайти в булочну й попросити хліба
Потім він випрошує в м’ясника кістка, нібито для собаки, і, згорнувши в глухий провулок, пробує гризти неї, обливаючись слізьми. Один раз доводиться навіть шукати нічлігу в поліцейській ділянці під вигаданим прийменником, що засидівся в кав’ярні й втратив ключі від квартири. Герой проводить у люб’язно наданій йому окремій камері жахливу ніч, усвідомлюючи, що до нього підступає божевілля
Ранком він з досадою спостерігає, як затриманим роздають талони на харчування, йому-те, на жаль, не дадуть, адже напередодні, не бажаючи, щоб у ньому бачили бездомного бурлаку, він представився стражам порядку журналістом. Герой міркує про питання моралі: зараз би він без усякого зазору совісті привласнив загублений школяркою на вулиці гаманець або підібрав би монетку, загублену бідною вдовою, будь вона в неї навіть єдиної. На вулиці він зіштовхується з редактором газети, що зі співчуття дає йому деяку суму грошей у рахунок майбутнього гонорару
Це допомагає героєві знову знайти дах над головою, зняти жалюгідну, брудну “кімнату для приїжджих”. У нерішучості він приходить у крамницю за свічею, що має намір попросити в борг. Він напружено працює дні й ночі безперервно.
Прикажчик же помилково разом зі свічею вручає йому ще здачу. Не вірячи несподіваній удачі, злиденний літератор поспішає покинути крамницю, але його мучить сором, і він віддає гроші вуличній торговці пиріжками, досить спантеличивши бабу. Через деякий час герой вирішує покаятися прикажчикові у вчиненому, але не зустрічає розуміння, його приймають за божевільного. Валандаючись від голоду, він знаходить торговку пиріжками, розраховуючи хоч небагато підкріпитися – адже він один раз зробив для неї добра справа й вправі розраховувати на чуйність, – але баба з лайкою відганяє його, віднімає пиріжки.
Один раз герой зустрічає в парку двох жінок і погоджується за ними, при цьому поводиться нахально, настирливо й досить нерозумно.
Фантазії із приводу можливого роману, як завжди, заводять його досить далеко, але, до його подиву, Історія ця має продовження. Він називає незнайомку Илаяли – безглуздим, музично звучним ім’ям, що передає її чарівність і загадковість. Але їхнім відносинам не призначено розвитися, вони не можуть перебороти роз’єднаності. І знову злидарське, голодне існування, перепади настрою, звична замкнутість на собі, своїх думках, відчуттях, переживаннях, незадоволена потреба в природних людських взаєминах. Вирішивши, що необхідно кардинальним образом змінити життя, герой надходить матросом на корабель
(2 votes, average: 2.50 out of 5)