Скорочено “Чарівна гора” Манна

Дія розвертається на початку XX сторіччя (у роки, безпосередньо попередньому початку першої світової війни) у Швейцарії, у розташованому біля Давосу туберкульозному санаторії. Назва роману викликає асоціації з горою Герзельберг (Гріховна, або Чарівна, гора), де, відповідно до легенди, миннезингер Тангейзер провів сім років у полоні в богині Венери. Герой роману, молодий німець по ім’ю Ганс Касторп, приїжджає з Гамбургу в санаторій “Берггоф” відвідати свого двоюрідного брата Иоахима Цимсена, що проходить там курс лікування.

Ганс

Касторп має намір провести в санаторії не більше трьох тижнів, але до кінця наміченого строку почуває нездужання, що супроводжується підвищенням температури. У результаті лікарського огляду в нього виявляються ознаки туберкульозу, і на настійну вимогу головного лікаря Беренса Ганс Касторп залишається в санаторії на більше довгий строк. Із самого моменту приїзду Ганс Касторп виявляє, що час у горах тече зовсім не так, як на рівнині, а тому практично неможливо визначити, скільки днів, тижнів, місяців, років пройшло між тими або іншими описуваними подіями і який строк охоплює дія всього роману

У самому кінці роману,

щоправда, говориться, що Ганс Касторп провів у санаторії в цілому сім років, але навіть цю цифру можна розглядати як певну художню умовність. Власне кажучи, сюжет і події, що трапляються в романі, зовсім не важливі для розуміння його змісту. Вони лише привід для того, щоб протиставити різні життєві позиції персонажів і дати авторові можливість висловитися їхніми вустами по многим хвилюючих його проблемах: життя, смерть і любов, хвороба й здоров’я, прогрес і консерватизм, доля людської цивілізації на порозі XX сторіччя.

У романі низкою проходять кілька десятків персонажів – в основному пацієнти, лікарі й обслуговуючий персонал санаторію: хтось видужує й залишає “Берггоф”, хтось умирає, але на їхнє місце постійно надходять нові. Серед тих, з ким Ганс Касторп знайомиться вже в перші дні свого перебування в санаторії, особливе місце займає пан Лодовико Сеттембрини – нащадок карбонаріїв, масон, гуманіст, переконаний прихильник прогресу

При цьому, як щирий італієць, він жагуче ненавидить Австро-Угорщину. Його незвичайні, часом парадоксальні ідеї, висловлені до того ж у яркою, часто уїдливій формі, впливають на свідомість парубка, що починає почитати пана Сетгембрини як свого наставника. Важливу роль в історії життя Гансу Касторпа зіграла і його любов до російської пацієнтки санаторію мадам Клавдії Шоша – любов, який він у силу отриманого їм строгого виховання в кальвіністській сім’ї спочатку противиться всіма силами.

Проходить багато місяців, перш ніж Ганс Касторп заговорює зі своєї коханої – це відбувається під час карнавалу напередодні великого поста й від’їзду Клавдії із санаторію. За час, проведений у санаторії, Ганс Касторп серйозно захопився безліччю філософських і естественнонаучных ідей

Він відвідує лекції по психоаналізі, серйозно штудирует медичну літературу, його займають питання життя й смерті, він вивчає сучасну музику, використовуючи для своїх цілей новітнє досягнення техніки – грамзапис і т. д. По суті справи, вона вже не мислить свого життя на рівнині, забуває про те, що там його чекає робота, практично пориває зв’язки зі своїми нечисленними родичами й починає розглядати життя в санаторії як єдино можливу форму існування. З його двоюрідним братом Иоахимом справа обстоит саме навпаки. Він давно й завзято готовив себе до кар’єри військового, і тому розглядає кожний зайвий місяць, проведений у горах, як прикра перешкода на шляху здійснення життєвої мрії

У якийсь момент він не витримує й, не обертаючи уваги на застереження лікарів, залишає санаторій, надходить на військову службу й одержує офіцерський чин. Однак проходить зовсім небагато часу, і його хвороба загострюється, так що він змушений повернутися в гори, але цього разу лікування йому не допомагає, і він незабаром умирає. Незадовго до цього в коло знайомих Гансу Касторпа попадає новий персонаж – єзуїт Нафта, вічний і незмінний опонент пана Сеттембрини. Нафта ідеалізує середньовічне минуле Європи, засуджує саме поняття прогресу й всю буржуазну цивілізацію, що втілюється в цьому понятті сучасну.

Ганс Касторп виявляється в деякому сум’ятті – слухаючи довгі суперечки Сеттембрини й Нафты, він погоджується те з одним, то з іншим, потім знаходить протиріччя й у того, і в іншого, так що вже не знає, на чиїй стороні правда. Втім, вплив Сеттембрини на Гансу Касторпа настільки велико, а вроджена недовіра до єзуїтів настільки високо, що він цілком стоїть на стороні першого

Меж тим у санаторій на якийсь час вертається мадам Шоша, але не одна, а в супроводі свого нового знайомого – багатого голландця Пеперкорна. Майже всі мешканці санаторію “Берггоф” попадають під магнетичний вплив цієї безумовно сильної, загадкової, хоча й трохи недорікуватої, особистості, а Ганс Касторп почуває з ним деяке споріднення, адже їх поєднує любов до однієї й тій же жінці. І це життя обривається трагічно. Один раз невигойно хворий Пеперкорн улаштовує прогулянку до водоспаду, усіляко розважає своїх супутників, увечері вони з Гансом Касторпом п’ють на брудершафт і переходять на “ти”, незважаючи на різницю у віці, а вночі Пеперкорн приймає отруту й умирає, Незабаром мадам Шоша залишає санаторій – цього разу, видимо, назавжди. З певного моменту в душах мешканців санаторію “Берггоф” починає відчуватися якесь занепокоєння

Це збігається із приїздом нової пацієнтки – датчанки Элли Бранд, що володіє деякими надприродними здатностями, що зокрема вміє читати думки на відстані й викликати парфумів. Пацієнти захоплюються спіритизмом, улаштовують сеанси, у які утягується й Ганс Касторп, незважаючи на уїдливі глузування й застереження з боку свого наставника Сеттембрини. Саме після таких сеансів, а може бути, і в результаті їх колишній розміряний хід часу в санаторії виявляється порушеним

Пацієнти сваряться, раз у раз виникають конфлікти по найнікчемнішому приводі. Під час одного із суперечок з Нафтой Сеттембрини заявляє, що той своїми ідеями розбещує юнацтво. Словесна перепалка приводить до взаємних образ, а потім і кдуэли.

Сеттембрини відмовляється стріляти, і тоді Нафта пускає кулю собі в голову. І отут гримнув грім світової війни. Мешканці санаторію починають роз’їжджатися по будинках. Ганс Касторп також їде на рівнину, напутствуемый паном Сеттембрини боротися там, де близькі йому по крові, хоча сам пан Сеттембрини, схоже, у цій війні підтримує зовсім іншу сторону. У заключній сцені Ганс Касторп зображений що біжить, повзучим, падаючим разом з такими ж, як він, молодими людьми в солдатських шинелях, що потрапили в м’ясорубку світової війни

Автор свідомо нічого не говорить про остаточну долю свого героя – повість про нього закінчена, а його життя цікавило автора не сама по собі, а лише як тло для оповідання. Втім, як відзначається в останньому абзаці, надії вижити в Гансу Касторпа невеликі