Розміщено від Tvіr в Вторник 25 мая
Наводимо орієнтовні тези до висвітлення особливостей стилістики новел Т. Манна (на прикладі новели “Маріо і чарівник”). Яскравість і переконливість портретів. Як зазначає А. Федоров, портрет у Т. Манна завжди націлений на розкриття типу героя, його внутрішньої суті.
Письменник часто не лише детально описує зовнішність персонажів, а й передає емоційне враження від їх вигляду: це може бути портрет-захоплення або портрет-жах. Ці обидві характеристики є влучними назвами портретів Маріо та Чіполли. Ще
Зображуючи Чіполлу, автор наголошує на таких його рисах характеру, як понура гордість, підкреслена гідність і самовдоволення.
Опис зовнішності Маріо – яскравий
Його портрет справляє світле враження. Описуючи хлопця, оповідач відкрито висловлює своє прихильне ставлення до нього: “… Ті віддуті губи й імлисті очі надавали його обличчю виразу наївної меланхолії, через що й ми симпатизували Маріо. Зовнішність його зовсім не здавалася простацькою, насамперед завдяки вузеньким, гарним рукам, аристократичним навіть для жителя півдня, – приємно, коли тебе обслуговують такі руки”. Цікаво, що, змальовуючи Чіполлу, автор звертає увагу на різні елементи його зовнішності (обличчя, постать, одяг, манеру триматися, характерні жести).
Подібна розлогість портретування відсутня при описі Маріо. Мабуть, у першому випадку письменнику важливо наголосити на тому, що абсолютно все у зовнішності персонажа справляє неприємне враження, у другому ж навпаки – достатньо подивитися на обличчя й руки юнака, щоб зрозуміти його світлу сутність. Каліцтво Чіполли асоціюється з хворобливим духом, фізична досконалість Маріо – з духовним здоров’ям.
Отже, у створенні портретів головних персонажів новели Т. Манн використовує принцип контрасту: зловісна, відштовхуюча ЗОВНІШНІСТЬ Чіполли й світла, приємна зовнішність Маріо.
Важлива роль оповідача. У новелі оповідь ведеться від імені одного з курортників. Він не лише описує хід подій, а й висловлює свої думки, враження з приводу побаченого, робить висновки. З перших сторінок твору відчувається, що перебування в містечку, а особливо зустріч з Чіполлою залишили глибокий слід у душі оповідача: “Згадка про Торре ді Венере завжди викликає в мене гнітюче почуття”. Його небай-дужість до подій відчувається протягом усього твору, а під час розповіді про гіпнотичний сеанс він виявляє надзвичайну схвильованість: “Страшне, фатальне видовище!”, “Жахливий, фатальний кінець.
А все-таки він приніс визволення – так почував я тоді, так почуваю тепер і не можу інакше!” Понад усе його турбує те, як жахливі події сприйматимуть діти: “Слава богу, діти так і не збагнули, де скінчилась вистава і де почалася катастрофа, а ми не квапились відбирати в них щасливу віру, що то була тільки гра”. “Хвалити бога, що вони хоч не розуміли двозначності цієї розваги. Вони в своїй невинності без кінця захоплювалися незвичайною подією, таким видовиськом, вечором чарівника!” Саме оповідач дає об’єктивну оцінку діям Чіполли, влучно формулює суть його “мистецтва”, називаючи виступ чарівника демонстрацією знеособлення людини і підкорення її чужій волі. У цій особистості з гуманістичним світоглядом, яка відкрито засуджує і порядки, що панують у Торре, і поведінку Чіполли, легко вгадується позиція самого письменника.
Наявність лейтмотивів. Автор зображує нікчемну, фізично й духовно вбогу особу, яка набуває сили тільки завдяки владі, і показує, до чого призводить володарювання такої людини. Цю картину колоритно доповнює звернення до ремінісценції: “…берло Цірцеї, ця в’юнка шкіряна нагайка з руків’ям у формі пазура, запанувала над усією залою”. У творі Гомера чарівниця Цірцея, торкнувшись своїм берлом супутників Одіссея, перетворила їх на свиней.
У контексті новели порівняння нагайки Чіполли з берлом Цірцеї увиразнює вплив на суспільство го-ре-чарівників, наділених будь-якою владою.
(2 votes, average: 5.00 out of 5)