Лілія рослина незвичайна. Улітку вона вирізняється серед лісового зела гордою поставою. Пурпурові, злегка поцятковані диво-квіти поважно гойдаються на лебединій шиї-стеблі.
Зустрінеш таку – і не проминеш нагоди помилуватися. Людина ніколи не обминала лілію своєю увагою. Ще колись стародавні греки та римляни запевняли, що вслід за трояндою належить іти лілії, бо своєю красою вона мало поступається “цариці квітів”.
Особливо цінували лілію лікарі: нею вони лікували опіки, отруєння, загоювали старі рани. Усе це принесло лілії неабияку
На честь цієї рослини було навіть запроваджене свято – барвисте, урочисте.
Та гучна слава ледь не обернулася такою ж гучною неславою. Хоч, правда, не зокрема для лісової лілії, а для лілій узагалі. І все тому, що на них звернула свій погляд церква. Ні, церковники не проголошували її “відьомським зіллям”, не накладали заборони на її вирощування. Навіть навпаки. Але…
Ви, напевне, чули про аутодафе – спалювання єретиків у часи середньо-‘ віччя? І, звичайно ж, бачили в книжках на малюнках розправу “святої”
А біля приреченої на смерть людини теж виставляли лілію – квітку чистоти. Церковники запевняли, що душа грішника, який згорів у вогні, очищається і стає такою ж непорочною, як та красива біла квітка. Та минали часи, і до лілій поволі повернулося загальне визнання: їх знову повсюди вирощують у квітниках, про них складають пісні. (За Є. Шморгуном)
(1 votes, average: 5.00 out of 5)