“Щоденник” – символ нескореного духу. Ці окремо зроблені записи вміщають роздуму більше чим за десятиліття й розташовані автором у хронологічному порядку. Але прочитані разом, є різновидом мемуарної літератури з одного боку, з іншого боку – самостійним літературним твором. Всі думки й помисли А. Довженко, висловлені в “Щоденнику”, глибокі й сповнені філософського осмислення сучасного й майбутнього Україні, співчуттям до народу у важкі для нього року
Автор гнівно і саркастично засуджує тоталітарну систему, що породжувала
Його героїзм і безсмертя – ще одна наскрізна тема “Щоденника”. О. Довженко згадує про героїчні, переможні вчинках всіх віків – від дітей до старих дідів. Схвильований письменник і долею народного вчителя, що залежить від волі влади.
Тому й не може вона забезпечити державі гарну молодь. Щось у країні не так, якщо немає вчителів, тому що “…прокурорів у нас вистачить на всі, – не вистачить учителів, тому що загинуть в армії”.
Автор невіддільний від народу. Він страждає разом з ним. Тому дуже мало знаходимо рядків у його “Щоденнику” про особистий, навіть інтимному. Лише кілька рядків про дружину й вірного друга – Юліи Солнцевой, про свою хворобу й матеріальні потреби.
Перед нами людина з державним мисленням, теперішній філософ. О. Довженко постійно змушений жити в Москві, хоча страшно нудьгує за Києвом, рідною землею. О. Довженко з болем затверджує: “Немає добра на Україні”. Вони містять у собі всі ознаки цього різновиду мемуарної літератури. Це фрагментарність, повтори, звертання, емоційні вираження.
Стиль добутку реалістичні-реалістичну-реалістичне-реалістична-сурово^-реалістичАИй, часом романтичний або саркастичний^-саркастичний-іронічно-саркастичний. Щоб зрозуміти А. Довженко, можна не читати його біографію, – варто прочитати “Щоденник”.