У 1850 році з подорожі по Сходу Флобер привіз задум роману, який назвав “Пані Боварі”. В основі твору – доля молодої жінки з провінції. Емма Боварі в розквіті років і краси добровільно йде з життя, залишивши чоловіка і малолітню дочку.
Що штовхнуло її до такого відчайдушного кроку? Що примусило відмовитися від життя, від його турбот і радощів? У тринадцять років мадемуазель Емму Руо віддали в пансіон урсулинок. Але їй найбільше подобалися квіти, в музиці – слова романсів, в книгах – хвилювання пристрастей”, – пише Флобер про
У пансіоні Емма крадькома читала романи, “де все про кохання”, де пані непритомніють у альтанках, де соловїний спів у гаях і клятви в коханні при місяці.
Таїнства Церкви вона відкидала, а послух не відповідав її душі. Тому, коли батько забрав її з пансіону, це нікого не засмутило. Але селище, де довелося жити з батьком, швидко набридло їй. І тоді, коли здавалося, що “вона остаточно розчарувалася в житті”, з’явився Шарль Боварі. “Емма раптом повірила, що те дивовижне відчуття, яке вона досі собі уявляла у вигляді райського птаха, що царює у сяйві безмежно гарного неба, злетів нарешті до
Шарль виявився пересічною людиною, бездарним лікарем, “який нічого її не учив, нічого не знав, нічого не бажав”. Нудьга, роздратування і розчарування знову оселилися в її душі. “Боже! Навіщо я вийшла заміж?” – питала себе Емма.
Запрошення На бал у Воб’єсар до маркіза д’Андервільє відвернуло Емму від сумних думок. Але після повернення з замку її життя видалося їй ще більш убогим. “Все, що її оточувало, – сільська нудьга, тупість міщан, убозтво життя – здавалося їй винятком, чистою випадковістю, себе вона вважала її жертвою, а за межами цієї випадковості їй увижався неосяжний край любові і щастя. Плотська насолода розкішшю ототожнювалася в її розпаленій уяві з духовними радощами, витонченість манер – з тонкістю переживань”.
Еммі хотілося змін, новизни. Вона умовила чоловіка переїхати в інше місце, сподіваючись, що там все буде інакше. Але містечко Йонвіль виявилося нічим не краще за попереднє. Ринок, трактир, аптека – головні визначні пам’ятки Йонвіля. А його мешканці – такі ж сірі, нецікаві люди, як і її чоловік.
Навіть народження дочки не змінило цього настирливого сірого кольору життя Емми. А модні жовті завіски на вікнах будинку Боварі тільки підсилювали відчуття туги за іншим життям. Це інше життя з’явилося Еммі в образі чоловіків: Леона і Родольфа, які спочатку здалися їй втіленням мужності, вишуканості, витонченості. їхній інтерес до неї вона прийняла за справжнє почуття – і знову її спіткало гірке розчарування. Заради них вона була готова на все: розорила чоловіка, забула про дочку, про свою честь. А вони нічого не зробили для неї, коли Емма просила їх про допомогу.
Розчарування у шлюбі, коханні, у людях привело Емму до розчарування у житті. І склянка з миш’яком здалася Еммі єдиним порятунком від усього відразу: від брехні, від ганьби, від боргів – від нестерпної нудьги життя. У його сірій павутині заплуталася молода жінка, якій хотілося трохи світла, яскравих барв, живих почуттів, краси.
Але у романі Флобера нічого цього немає. Книга ніби написана лише сірою фарбою. Для письменника, що втратив віру в існування Прекрасного, в перспективи людства, це найбільш відповідний колір.
Після виходу книги Флобера віддали до суду за “заперечення краси і добра”. Письменник виграв цей процес, а його книга сама стала вироком вульгарності, повсякденності і фальші сучасного йому життя.
(2 votes, average: 4.50 out of 5)