Герої балад – не велетні, не прибульці з інших галактик – вони звичайні люди, яким не байдужа доля батьківщини, народу. Вони живуть і вмирають в ім’я майбутнього, в ім’я свободи і незалежності своєї батьківщини. Легенда, що покладена в основу “Верескового трунку” Р. Л. Стівєнсона, дони, до нас яскраві прикмети того часу.
Ми, наприклад, дізнаємося про піктів. Люди карликового зросту. Але ці маленькі люди володіли таємницею великого мистецтва – приготування напою з вересу.
Вічнозелені кущі вересу рясно вкривали місцевість,
Трунок, за мед солодший, міцніший, аніж вино…
Багато було бажаючих вивідати у ліктів таємницю виготовлення чудо-напою із вересу. Цією таємницею володіли батько й син, які потрапили у полон, королівський.
В розколині між камінням двох броварів знайшов. Витягли бідних піктів миттю на білий світ…
Від них вимагали одного: розкрити таємницю приготування верескового’ пою – трунку. Батько, здавалося, був готовий це зробити, але в нього була : жахлива умова – він не хотів, щоб син став свідком його зради. На прохання батька “хлопця отрочих літ” зв’язали і скинули з кручі.
Це був не вирок, а хитрість старого, яка допомогла зберегти таємницю. Син міг виявити легкодушність і під тортурами виказати таємниці ось старий ціною власного життя і життя сина зберіг її. Він, виявляється, і не мав нікому розкривати таємницю верескового трунку. Підходить до старого пікта герой балади Адама Міцкевича Альманзор. Побачив король мусульманський, “що сили більше нема в обороні”, що його розбито, “сміло прорвавшись крізь ворога стріли, втік від страшної погоні”.
А Манзор утік, щоб згодом повернутися. Невдовзі вождь ворогів дізнається, що король мусульманський скорився і сам прийшов, кажучи, що буде молитися їхньому Богові, вірити їхнім пророкам. Його прийняли, йому повірили, а він приніс із собою підступну зброю. Перед ворогом стояв сміливий, безкомпромісний воїн, вірний син мавританського народу.
Він, здорова людина, заражається чумою навмисно, щоб потім передати страшну хворобу ворогам, помстившись за тих маврів, що загинули в бою.
…Я гордий і радий, Що відплатив вам одразу. Я одурив вас: прийшов я з Гренади, В дар вам принісши заразу…
Помстився Альманзор, хитрість його спрацювала:
Прудко іспанці біжать, мов од кари! Вслід їм – чума чорнокрила. Жоден не вийшов із гір Альпухари…
Цих героїв – пікта і Альманзора – об’єднує те, що вони готові пожертвував власним життям заради ідеалів свого народу, заради свободи рідної землі. І як не вдалося досягти великої мети у бою, то можна діяти і після бою. І вийти в решті решт переможцем навіть ціною власного життя.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)