(1768 – 1848)
ШАТОБРІАН, Франсуа Ренеде (Chateaubriand, Francois Rene de – 04.09.1768, Сен-Мало – 04.07.1848, Париж) – французький письменник.
Народився в аристократичній родині, здобув освіту у привілейованому колежі Доля, ліцеї Генна й ін. У літературу увійшов 1790 p., написавши ідилію “Сільське кохання” (“VAmour de la campagne”). У розпал революції, в 1791 p., подався в Америку, але невдовзі, довідавшись про ув’язнення короля Людовіка XVI, повернувся до Франції, вступив у роялістське військо, а після його розгрому, у 1793 p., емігрував в Англію, де й жив до 1800 р.
Політичні
У царині філософії Шатобріан дотримувався ідеалістичних поглядів, відкидав матеріалізм XVIII ст., а у 1798 р. навернувся у католицьку віру.
Перебуваючи в Англії, Шатобріан написав трактат “Історичне, політичне і моральне есе про революції давні і нові у їхньому стосунку
Ця грунтовна книга була спрямована як проти матеріалізму просвітників, так і проти класицистського культу античності. Істинність християнства письменник вбачав у його поетичності, у тому, що воно розкрило новий світ людських почуттів. “…Настав час показати, що, не прагнучи принизити думку, християнство дивовижним чином відповідає прагненням душі і може зачаровувати розум таким самим божественним способом, як усі боги Вергілія і Гомера”, – писав Шатобріан у передмові. Він запевняв, що католицизм – найпоетичніша релігія, саме тому вона є істинною. Ця думка вимагала доказів, які також були б поетичними. Відтак письменник закомпонував у текст трактату дві повісті – “Атола” (“Atala, ou les Amours de deux sauvages dans le desert”, 1801) і “Рене” (“Rene”, 1802).
Друга повість здобула особливо гучну славу. Шатобріан уперше відтворив у літературі тип “зайвої людини”.
Рене розповідає історію свого життя. Він рано осиротів. Його охопила нестерпна туга. Не наважившись податися у монастир, Рене поневіряється світами.
Він бачить руїни стародавніх споруд Греції та Риму і переймається думкою про те, що все величне приречене на смерть. Рене – перший у європейській літературі герой, якого охоплює “світова скорбота”, його негація поширюється на все, що існує. І тоді Рене вирішує накласти на себе руки. Героя рятує сестра, яка здогадалася про наміри Рене, прочитавши його листа. Амелі дарує Рене коротку мить щастя. Краса природи, доброта сестри виліковують Рене від “хвороби епохи”.
Але несподівано Амелі зникає. Невдовзі Рене дізнається, що вона стала черницею, щоби позбутися злочинного кохання, яке вона відчуває до брата. Рене залишається зовсім самотнім.
Він не знаходить свого місця в суспільстві, покидає Європу й оселяється серед індіанців Північної Америки. Але ні наближення до природного способу життя, ні краса природи не можуть подолати його песимізму. У фіналі повісті повідомляється про загибель Рене.
Цей герой так і не знайшов свого щастя, душевного спокою.
У загальній системі “Генія християнства ” повість “Рене” повинна була зобразити нові почуття людини, які виникають у душі під впливом християнства, і таким чином довести, що воно збагатило внутрішній світ людини, і силу церкви, яка здатна врятувати навіть найстрашніших злочинців. Але Рене, ліричний герой повісті, не приймає релігійної розради. Шатобріан відкриває “приватну” людину, що відрізняється від класицистської “людини-громадянина”.
А “приватна” людина не приймає суспільного устрою, традиційної моралі (чернечий постриг був би для Рене капітуляцією перед вимогами суспільної моралі).
У 1809 р. Шатобріан видав епічну поему у прозі “Мученики” (“Les Martyrs”) з історії раннього християнства. Серед героїв цього твору – “отці церкви” Ієронім і Августин. Хоча вибір жанру, особливості композиції вказують на близькість письменника до класицизму, проте Шатобріан продемонстрував новаторство романтика у способі висвітлення історії. Це перший у французькій літературі твір, у якому проявився романтичний історизм, ця епічна поема перебуває біля витоків романтичного історичного роману. Передмова до “Мучеників “сприймалася як виклад новаторської концепції історизму.
Шатобріан шукає не яскравий епізод, який може слугувати уроком сучасності, а обирає переломну епоху, у якій виявляється динаміка боротьби соціальних сил, ідеологій; він прагне не лише до точності зображення іншого побуту й інших звичаїв, а й до психологічної правдивості.
Серед інших творів Шатобріана – новела “Історія останнього з Абенсераджів” (“Les Aventures du dernier Abencerage”, 1810; опубл. 1826), прозова епопея “Натчези” (“Les Natchez”, 1826), у якій знову з’являється образ Рене, переклад “Втраченого раю” Дж. Мільтона з додатком “Есе про англійську літературу” (“Essai sur la litterature anglaise”, 1836), у якому Шатобріан охарактеризував творчість В. Шекспіра, Дж.
Мільтона, Дж. Г. Байрона й інших видатних англійських письменників, автобіографічні “Замогильні нотатки” (“Les Memoires d’outretombe”, опубл. за розпорядженням автора вже після його смерті у 1849- 1850 рр.).
Шатобріан справив вирішальний вплив на формування французького романтизму, його високо цінували А. М. Л. де Ламартін і А. де Вїньї, Жорж Санд і А. де Мюссе.
В. Луков
(1 votes, average: 5.00 out of 5)