Михайль Семенко ( Михайло Васильович Семенко, 19 (31) грудня 1892 , село Кибинці, Миргородський повіт, Полтавська губернія, ниніМиргородський район, Полтавська область – 23 жовтня 1937, Київ) – поет, основоположник і теоретик українського футуризму (також відомого якпанфутуризм), невтомний організатор футуристичних угруповань, редактор багатьох видань. Модернізував українську лірику урбаністичною тематикою, сміливими експериментами з формою вірша, запровадив свіжі (навіть епатажні) образи й творив нові слова, покликані відбити нову індустріалізовану
Навчався у Психо-Неврологічному Інституті в Петербурзі.
Перша збірка “Prelude” (1913) позначена впливами поетів “Української хати”; наступними збірками – “дерзання” і “Кверофутуризм” (1914) та вміщеним в останній маніфестом Семенко розпочав паралельно до виниклого в Україні російського кубо – і егофутуризму (д. Бурлюк, О. Кручоних, В. Хлєбников) течію українського кверофутуризму – мистецтва шукання.
1918 року Семенко видав у Києві збірки “П’єро задається”, “П’єро кохає” і “дев’ять поем”; 1919 – в однойменному
1920 видав разом з М. Любченком і О. Слісаренком “Альманах трьох”; 1921 – збірку “Проміння погроз”; тоді ж організував “Ударну групу поетів-футуристів”, перейменовану на асоціацію панфутуристів “Аспанфут” (1922-1924), кредо й маніфести якої були проголошені в альманасі “Семафор у майбутнє” (1922) і газеті “Катафалк искусства” (1922). Зазнавши критики літературних кіл, Семенко перейшов на позиції “лівого фронту” (“УкрЛЕФ”) і перетворив “Аспанфут” на “Комункульт” (1924), одночасно працював (1924-1927) як головний редактор Одеської кінофабрикиВУФКУ.
1924 видав під назвою “Кобзар” дві збірки своїх творів 1910-1922 років, 1925 – збірку “В революцію” та поезофільм “Степ”; 1927 – (разом з Г. Шкурупієм і М. Бажаном) “Зустріч на перехресній станції” і заснував нове об’єднання футуристів (письменники Гео Шкурупій, дмитро Бузько, Леонід Скрипник, Олексій Полторацький, Олекса Влизько та художники Вадим Меллер, Анатолій Петрицький, та ін.) під назвою “Нова генерація” з журналом цієї ж назви (1927-1930). Сильно критикований, Семенко відійшов від футуризму, ставши співцем більшовицької революції (збірки “Малий кобзар і нові вірші”, 1928; “Європа й ми”, 1929).
На початку 1930-х років визнав “помилковість” своїх колишніх позицій, виявом чого й були збірки “Сучасні вірші” (1931), “З радянського щоденника” і “Китай в огні” (1932) та “Міжнародні діла” (1933).
Особисте життя
Батько Михайла Семенка – Василь Леонтійович на момент народження сина працював волосним писарем у Кибинцях, в подальшому став писарем земської управи в містечку Хорол. Мати Михайла закінчила лише початкові класи церковноприходської школи, проте була письменницею-самоуком, автором ряду повістей, надрукованих під її дівочим прізвищем – Марія Проскурівна. Брат поета, Василь, був цікавим художником, разом з Михайлом починав футуристичний рух в Україні, проте на початку Першої світової війни загинув на Західному фронті. Ще один брат – Олександр і сестра Олександра також писали вірші, але ще зовсім молодими померли від туберкульозу.
Також у Михайля була сестра Софія та молодший за нього на 8 років брат Микола.
Про юність Михайла Семенка збереглося досить мало свідчень. Однак, точно відомо про його активну участь в громадському і суспільно-політичному житті країни в роки Жовтневого перевороту та у часи міжвладдя. Зокрема, в газеті “Київське життя” від 11 (24) вересня 1919 року в Хроніці міститься таке повідомлення “В ніч на 8-е вересня, за словами Ради, арештовано в себе на квартирі українського письменника Михайла Семенка”…
Зі своєю першою дружиною Лідією, Михайль Семенко познайомився у Владивостоці де він прожив близько трьох років. Лідія Іванівна Горенко народилась 1898року в українській родині переселенців на далекий Схід. Почуття Семенка до майбутньої дружини характеризують як глибоке і водночас безмежно тривожне, що спричинило високі злети ранньої лірики поета, появу в ній – насамперед у циклах “Осіння рана”, “П’єро кохає” – зовсім нових мотивів і творчих рішень.
Михайль Семенко мав сина Ростислава і доньку Ірину.
Михайль Семенко був також одружений з українською актрисою Наталією Ужвій, з якою розлучився 1936 року. В цьому шлюбі єдиною дитиною був син Михайло (1927 р. н.). Він теж проявляв поетичний дар, писав вірші. Після розлучення залишився з Наталією Ужвій. Навчався в Київському університеті на факультеті міжнародних відносин.
Помер від менінгіту 13 грудня 1951 року.
Арешт і страта
Ще за три дні до свого арешту, 23 квітня 1937 р. Михайль Семенко провів у Києві творчий вечір. Оскільки він постійно мешкав у Харкові, і часто бував у Києві, було підготовлено два ордери на його арешт. Письменника звинуватили винуватили в тому, що він бере участь в Українській фашистській націоналістичній терористичній організації, якої насправді ніколи не існувало, а також у плануванні замаху на секретаря ЦК КП(б)У С. В. Косіора, який мав нібито відбутися під час демонстрації 1 травня 1937 року.
Серед іншого йому закидали спробу скинути Радянську владу в Украïні за допомогою німецьких фашистів. Надломлений морально та фізично Михайль Семенко, як свідчать протоколи допитів 4, 7 та 8 травня 1937 р., “зізнався” у всіх звинуваченнях. Зізнання були написані під диктовку уповноваженого Акімова на ім’я Начальника НКВд УРСР Ізраїля Леплевського 4 вересня 1937 р. 23 жовтня 1937 р. відбулося закрите засідання Військової колегії Верховного Суду СРСР у складі голови армвійськюриста А. Орлова, бригадвійськюриста С. Ждана, військюриста І рангу Ф. Кліміна, військюриста І рангу А. Батнера та за участю помічника Прокурора СРСР М. Рагінського. Комісія “іменем Союзу Радянських Соціалістичних Республік” винесла вирок: “приговорила Семенко Михайла Васильевича к высшей мере уголовного наказания – расстрелу с конфискацией всего имущества, лично ему принадлежащего”. Наступного дня Семенка було страчено разом з іншими українськими письменниками в одній з київських в’язниць, поховано в братській могилі в Биківнянському лісі.
Михайль Семенко був реабілітований посмертно.
Значення творчості
Рання футуристична творчість Семенка просякнута урбаністичними й мариністичними мотивами й сюжетами, відзначається мовними і формальними експериментами й намаганням епатувати читача. Не зважаючи на пропаговану ним деструкцію форми й відкидання класичних і тогочасних літературних надбань, зокрема спадщини Шевченка, Олеся, Вороного, Філянського, Семенко мав чималий вплив на розвиток української модерної поезії 1920-х років, у тому числі й так званої пролетарської. Повне зібрання творів Семенка було видане в Харкові у трьох томах (1929-1931).
У 1985 році видавництво “Радянський письменник” видало в серії “Бібліотека поета” збірку його поезій.
Вплив на сучасну українську літературу
Михайля Семенка штучно вилучено з історії літератури (див. покоління Розстріляне відродження), тому він не мав впливу на наступне покоління, проте через покоління його прочитано й Семенків вплив позначився на творчості письменників сучасної української літератури. Серед старшого покоління це – Ігор Калинець, Василь Голобородько (див. вірш “Тиждень”). Серед молодих авторів естетика футуризму присутня в поезіях Сергія Жадана (зокрема боротьбою з “іконою” Шевченка – див. поезію “Тарас Григорович Шевченко”), Олега Коцерева та Любові Якимчук (див. поему про Михайля Семенка “Тов. дим” зі збірки “, як Мода”).[
2012 рік з ініціативи Любові Якимчук українськими поетами-авангардистами було оголошено Роком Семенка, який був відзначений низкою акцій, присвячених поетові (“Виставка поетів імені Михайля Семенка”, Ніч поезії і музики нон-стоп під час Форуму видавців у Львові була присвячена Семенку, лекція мистецтвознавця дмитра Горбачова “Під знаком Семенка”, дискусія у “Кабінеті” за участі Олега Коцарева і Люби Якимчук та ін.).
(1 votes, average: 5.00 out of 5)