Тарас Шевченко належить до найбільших народних поетів всесвітньої історії літератури. Його поезія національна й інтернаціональна. Він підняв не тільки тему українського народу, що стогнав під гнітом царату, але й інших поневолених націй.
У своїх добутках великий поет жагуче ставав на захист гноблених, викриваючи й засуджуючи тих, хто знущався з народів, принижував їх. Поеми “Сон” і “Кавказ” є свідченням великої цивільної сміливості Шевченко, незламності його духу. – Поему “Сон” великий Кобзар у підзаголовку назвав
Основний ідейний напрямок Шевченкового “Сну” – політичний осуд царату як інституту влади. Образ пануючи Миколи є уособленням самодержавства с його людиноненависницькими, хижацькими принципами. Увага ліричного героя, на мою думку, найбільше зосереджено на цьому образі.
Свій гнів і обурення оповідач направляє насамперед проти пануючи. Тому що все, що діється на закрепащенной Україні, у каторжному Сибірі, у столичному Петербурзі, – узаконене монархом, всі злочини освячуються його всевладним ім’ям.
Вістря
Вона “начебто опеньок засушений, тонка, довгонога, так ще й на нещастя, нещасна, качає главою”, “начебто й чапля між птахами, скакає, бадьориться”. Великодержавна пара, “начебто сичі надуті”, радяться “у батьківщині… і нових петлицях, і в муштрах новітніх”. Сусідство в художньому контексті слів “батьківщина”, “муштра”, “петлиці” безперечно, цілком зрозуміло, вона розкриває, що імперія тільки й тримається на військовій силі й багнетах
Тут же автор гнівно стратить придворну знать, цих “блюдолизів”, ревних служителів імперії. Вони “золотом облиті”, “начебто кабани годовані – мордаті, пузаті”.
Вершиною Шевченкового сатиричного сміху є гротескна картина, що Іван Франко назвав “генеральним мордобоєм”. Вона розкриває всю механіку Російської імперії, де все вирішується насильством. Отже, у поемі “Сон” ідея викриття імперії й боротьби проти її є наскрізний.
Відповідно трикартинной композиції добутку поет тричі, щораз по-іншому, проголошує її: перший раз – у риторичному питанні ” чиДовго ще на сім мирів катам панувати?”, удруге – у ліричному звертанні до революционерам-кайданникам – розкинути свої дума-квіти, втретє – у картині, де змальований цар після того, як зникла його опора. Ми бачимо, як глибоко продумана композиційна система допомагає точному, яскравому втіленню ідейного змісту
Великий співак поневоленого народу розумів, що в такому ж пригнобленому стані, як і український народ, перебували й інші народи Росії. Поруч із поемою “Сон” і багатьма іншими добутками, присвячених Україні, він пише полум’яний добуток “Кавказ”. Світогляд Шевченко розширюється. Відображаючи інтереси й прагнення працюючих мас України, поет разом з тим виявляє глибоке розуміння того, що положення всіх пригноблених народів Російської імперії однакове
Поема “Кавказ” відзначається винятковим багатством сатиричних засобів. Так, зображуючи царську Росію як в’язницю народів, що імператор і його слуги хочуть видати за країну загального благополуччя, автор із сарказмом зауважує: А тюрьм, а люду!.. Що й уважає!
Від молдаванина до фіна На всіх мовах есе мовчить, Тому що благоденствує!
Читаючи поему, ми відчуваємо ненависть поетів до грабіжницької політики самодержавної Росії, до сатрапів-колонізаторів, які слізьми й кров’ю заливають землі горців: За горами гори, хмарою оповиті, Засіяні горем, кров’ю политі…
Пройнявшись болями кавказьких народів, автор виливає свій праведний гнів у рядках, які таврують загарбницьку політику Російської імперії, що тримається на крові й насильстві
А зліз, а крові? Напоїти Всіх імператорів би стало… Не ріки – море розлилося, Вогненне море.
Читач разом з поетом відчуває гнів, коли Мова йде про панів-лібералів, які тільки на словах захищали народ: Ви любите на браті Шкіру, а не душу! – с обуренням кидає він “старшим братам”. Уболіваючи за долею пригнобленого люду, автор висловлює тверду впевненість у звільненні поневолених народів з колоніального ярма: Устане правда! Устане воля!…
Боріться – поборете! Ці заклик^-заклики-призови-призови-гасла-заклики стали крилатими на сторіччя.
З теплотою й любов’ю виписаний у поему образ Прометея. Як символ нескореності, мужності й волелюбності народів Кавказу: …і не вип’є Живлющої крові, Воно знову оживає й сміється знову. У безсмерті Прометея – безсмертя народу.
Упевнено звучать слова поета: Не вмирає душу наша, Не вмирає воля. У поемі “Кавказ” автор розвінчує загарбницьку політику царського самодержавства й прославляє волелюбний дух народів Кавказу й всіх народів мира
Породжені конкретними історичними умовами минулого сторіччя, ідеї й образи поем “Сон” і “Кавказ” своїм значенням виходять за межі тієї епохи, тому що в них відбилися такі закономірності суспільного розвитку, які надають їм життєвою сили на століття. Ненавидячи війну, Тарас Шевченко призвав гноблені народи Росії воювати проти, загального ворога – Росіянці імперії
(2 votes, average: 3.50 out of 5)