Сатиричне зображення царської імперії у поемах Тараса Шевченка “Сон” і “Кавказ”
Усе має свій початок. І хоча сьогодні неможливо сказати, хто першим почав складати пісні, проте ми знаємо автора першого в українській літературі сатирично-політичного твору – це Тарас Григорович Шевченко, а сам твір, відповідно – поема “Сон”, написана 1844 року. Через рік великий Кобзар знову повернеться до знайденого прийому сатиричного зображення дійсності у поемі “Кавказ”. Ці дві поеми близькі не лише за часом написання та стилістично,
Шевченко назвав “Сон” комедією. Для розкриття своєї ідеї він використовує найрізноманітніші сатиричні засоби: гнівну іронію, сарказм, гротеск та карикатуру. Образи царя, цариці, чиновників та державного апарату монархії змальовуються загостреними сатиричними засобами. Вже навіть портрети царя і цариці подані в карикатурно-зневажливо му
Цариця “мов опеньок засушений”, “мов та чапля”. Придворні:
За богами – панства, панства
В серебрі та златі!
Мов кабани годовані –
Пикаті, пузаті!
Чиновників поет іронично порівнює з политими чорнилом квітами, їх характеризує насамперед хабарництво і здирство, вони готові “драти і з батька і з брата”.
Такою постає верхівка державної машини в зображенні поета. А от головний принцип роботи механізму самодержавства змальовується за допомогою гротескової картини, яку І. Франко назвав потім “генераль ним мордобитієм”.
… цар підходить
До найстаршого… та в пику
Його як затопить!
Облизався неборака
Та меншого в пузо –
Аж загуло!.. А той собі
Ще меншого туза
Межі плечі; той – меншого,
А менший – малого,
А той – дрібних…
Уся влада, на думку Шевченка, тримається саме на такому “мордобитії”, а ще – на багнетах та муштрі. Немає нічого дивного, що за такої системи простим людям залишається лише страждати. Тому сміх над апаратом царського управління не просто сміх – “Сміх і сльози!”
Ці самі сатиричні засоби посилюють контраст між зображенням верхівки та простих людей або революціонерів, яких Шевченко описує із щирим співчуттям.
Якщо в поемі “Сон” головна увага автора приділяється змальовуван ню самодержавної Росії під п’ятою царя, то в поемі “Кавказ” Російська імперія зображується як тюрми поневолених народів.
Од молдаваніна до фінна
На всіх язиках все мовчить,
Бо благоденствує, –
Пише Шевченко. Слово “благоденствує” навмисне взято з лицемірних заяв представників уряду, у ньому ховається гірка іронія автора. З царських указів узято й слова “милостивії ми”.
Із сатиричним пафосом проголошує Шевченко таку “славу”:
Слава! Слава!
Хортам, і гончим, і псарям,
І нашим батюшкам-царям
Слава.
Це – гнівний докір царизму, тому “батюшки-царі” згадуються поруч з псарями, гончими та хортами. З гострим сарказмом у поемі “Кавказ” розповідається також про роль освіти, священнослужителів, лицемірних панів-лібералів, що клялися у любові до народу, обдираючи та грабуючи його. За ступенем сатиричного узагальнення у поемі “Кавказ” Шевченко зробив крок уперед порівняно з поемою “Сон”.
Сатира “Кавказ” є дуже цінною, бо в цій поемі Шевченко з величезною художньою силою підніс ідею братерства поневолених народів і дав гостре викриття колоніальної політики (вислів “тюрма народів” став крилатим).
Остання тема лишається актуальною й досі. Це – додатковий доказ талановитості Шевченка: мистецтво не мусить обмежуватись одноденни ми темами, хоча політична сатира, зазвичай звертається найчастіше саме до них. Цей твір та деякі інші пам’ятатимуть і перечитуватимуть доки існуватиме колоніальна політика як ганебне явище, незалежно від того хто її проводить – Росія чи якась інша країна.
Явища живуть довше за держави, не кажучи вже про державних діячів чи то просто окремих людей. Життя коротке, а мистецтво – вічне.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)