У Достоєвського образ гордія-грішника розпався на кілька різновидів, здійснених головним чином в особистостях Ставрогина, Івана Карамазова й Раскольникова.
Ставрогин – горда людина, багато обдарований духовно, що задалася метою розвити в собі безмежну силу, здатну перебороти всяку перешкоду, і зовнішнє й внутрішнє. Гордовите самозвеличення відокремлює його від Бога й від всіх людей. Від Бога він вийшов настільки, що заперечує Його буття й визнає себе атеїстом
Дарунки свого духу Ставрогин не виховав, ні до чого він не приклав наполегливої
И не дивно, втративши верховні цінності, Ставрогин не міг надовго захопитися ні одною із часткових цінностей настільки, щоб серйозно попрацювати над нею
Є, втім, одна цінність, над которою потрудився й Ставрогин. Жодне істота не може остаточно відмовитися від прагнення до абсолютної повноти життя. Творити своє життя, наповнюючи її богатим змістом, – це значить також здійснювати гарне життя. Найбільш проста формальна сила, що
Безмежну силу Ставрогин придбав Дорогою ціною. Своє життя він наповнював ризикованими досвідами, не відмінюючись ні перед якою особою й ні перед якими цінностями, не слухаючись ніяких віянь боргу, звичаю, пристойності. Коли він був гвардійським офіцером і “загуляв, розповідали про якусь дику розгнузданість його, про задавлений рисаками людях, про звірячий учинок з одною дамою гарного суспільства, з которою він був у зв’язку, а потім образив її привселюдно. Щось навіть занадто вуж відверто брудне було в цій справі.
Додавали поверх того, що він якийсь бретер, привязивается й ображає із задоволення образити”.
Але зрештою Ставрогин визнає, що він справді не тура, а “стара, дірява дров’яна барка”, придатна лише “на зламування”. І він кінчає з життям, повісившись, тобто тим огидним способом, до якого прибігають люди, що перебувають у безвихідній зневірі
Почавши з титанизма, Ставрогин закінчив своє життя безпросвітним мороком; звільнення від нього він міг досягти тільки шляхом смерті. Іван Карамазов був теж людиною гордим, сильним і духовно обдарованим, але гордість його глибоко відмінна від ставрогинской, і весь струм його життя інший
Про гордість Івана Карамазова дуже багато згадувань у романі по різних приводах. Вона лежить в основі його прагнення до незалежності, його завзятої систематичної праці, що забезпечує його матеріально й соціально, виражається в його “недомовках свисока”, у презирливому відношенні до засуджуваним їм людям (“один гад їсть іншу гадину”), у привласненому собі праві судити того, хто не заслуговує життя, у його ідеї титанічно гордого человекобога.
Гордовито відособленому Іванові любов до людини дається із працею й при зіткненні з його гордістю швидко улетучивается. Розумний старий Федір Павлович говорить, що “Іван нікого не любить”. Алеша залучив було його до себе чистотою свого серця, але як тільки брат торкнувся рани в його душі, сказавши “не ти вбив батька”, він спалахнув до нього жестокою ненавистю: “… я пророків епілептиків не терплю, посланників божих особливо, ви це занадто знаєтеся
Із цієї мінути я з вами розриваю й, здається, назавжди”. Істотна відмінність Івана Карамазова від Ставрогина полягає в тому, що він серцем і розумом коштує близько до Бога. Свідомість абсолютних цінностей і боргу випливати їм у ньому настільки загострено, що він не може підмінювати їхніми цінностями відносними. Совість болісно стратить його за кожне, також і уявне, вступ на шлях зла, і постійні коливання між верою в абсолютне добро Божие й запереченням добра й Бога нестерпно тяжкі для нього. Він зрозумів, що якщо Бога й безсмертя ні, те в будові миру немає основ для добра, тоді “усе дозволено”, навіть антропофагію, і “егоїзм навіть до лиходійства” стає самим розумним способом поводження
Розум Івана не може вирішити, як сполучити буття Бога з існуванням зла у світі, а совість не може заспокоїтися на негативному рішенні питання. Він і залишається на полпути між атеїзмом і визнанням буття Бога. Але й тоді, коли він визнає буття Бога, він гордовито критикує будову миру й, як би докоряючи Бога за те, що у світі є обурливе зло, “почтительнейше” повертає “Йому квиток”, вступає на шлях “бунту” проти Бога
Гордовитий титанизм Івана Карамазова виявляється й у його відношенні до Церкви. У поемі “Великий інквізитор” він обрисовує Ісус Христа і Його навчання як справді абсолютне добро, а Церква – як установа, що принижує добро й людину
Недовіра до Бога, до Церкви й до осуществимости абсолютного добра сполучається в Івана з любов’ю до добра, до культури, до природи й з могучею спрагою життя. “Нехай я не вірую в порядок речей, але дороги мені клейкі, що розпускаються навесні листочки, дорого блакитне небо, доріг інша людинаа, який інший раз, чи повіриш, не знаєш за що й любиш, доріг інший подвиг людський, у який давно вже, може бути, перестав і вірити, а все-таки по старій пам’яті шануєш його серцем”.
Титанічний бунт Івана Карамазова, що гордовито повертає Богові квиток за те, що Бог створив мир не так, як, на його думку, варто було б улаштувати його, відповідає тому титанизму, що був в XIX столітті широко розповсюджений у Європі й у розумах наших зв’язується насамперед з ім’ям Байрона. В основі цього плину завжди лежить гордість, що засліплює людини настільки, що він відкидає поняття гріха, і звідси необхідно випливають всі нещастя нашого життя. “Страждання є, винних ні”, – думав Іван Карамазов і прийшов до “бунту”.
До титанічного богоборства приводить гордість, але вона керується при цьому значною мірою шляхетними мотивами. В Івані Карамазове Достоєвський показав саме ту видозміну гордості, у якому виявляються високе позитивне джерело цієї пристрасті, свідомість достоїнства особистості й абсолютної цінності її. У тварном світі особистість є вища цінність; життя, наповнене защитою й культивуванням цієї цінності, однак відірвана від такої ж цінності інших особистостей, може містити в собі прояву високої шляхетності, але може мати як наслідок і страшнейший вид зла – ненависть до Бога, що веде з області земного буття в сатанинське царство.
Перекручування вищих початків створює найгірші види зла. Випробування спокусами гордості є останній щабель очищення серця на шляху до Царства Божию.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)