Повісті “Талант” передує епіграф – слова з газетної хроніки, які скупо сповішають про загибель “церковної хористки з романтичного причинення”. Здається, автор мав намір розкрити, що саме ховається за цими рядками насправді. Відтак з’явилася повість про талант і долю Тетяни, про долю сільських учителів. І Тетяна, і ліричний герой повісті, від імені якого ведеться розповідь, і Антон Маркович, старший учитель, мали жвавий розум і талант учителя. Усі попи мріяли скласти іспити до університету.
Цьому присвячена була кожна хвилина,
Андрій говорив: “Часом глянеш, які нам ставлять мури на тому шляху, то тоді відчай візьме. І хочеться піти туди, стати під брамою університету: кричати, прохати, за поли хапати, щоб впустили туди…”
Робота в школі була важка, Але це їх не лякало, вони звикли до роботи. А от до чого не можна було звикнути, то це до зухвалого ставлення начальства, недбальства до шкіл, які часто з проваленим дахом, з поламаними меблями. І герой міркує: “Знову попи, урядники, горілка,
Та саме таланту людяності забрали цим людям, які просто влаштували собі літні розваги на деякий час. Не запросили Тетяну.
Покинута, принижена, вона ледь не наклала було на себе руки, і стояла, пережила. Чи думала ота пані про відповідальність за долю акторів з народу, яких зібрала звідусіль? Ні. Адже це люди не її кола, то чого ж перейматися!
Але ж це злодійство – вкрасти у людини віру, зламати долю. Проте народ мовчав: сама, мовляв, винна, бо повірила панам. Але коли нарешті Тетяна оговталась і на свято заспівала у церкві на повний голос, і від того співу “в церкві виднішало, ясніло, ніби відтуляли в ній вікна”. Сила її таланту вражала людей, проте це роздратувало отця Василя, який звелів їй замовкнути. Таке брутальне поводження змусило людей заговорити.
Вони висловили свій осуд священику, який забув свій обов’язок – нести любов і прощення. Та було вже пізно: вибігши з церкви, принижена дівчина наклала на себе руки.
Про що ж розмірковує С. Васильченко у повісті з виразною назвою “Талант”? Про те, що життя прожити так непросто, а надто якщо маєш талант. Та, мабуть, усім нам для життя потрібен один талант – талант людяності.