На межі XVIII – XIX століть у Німеччині сформувався новий напрям у літературі – Романтизм. Назва ця походить від визначення чогось “дивного”, “фантастичного”. Цей напрям був цілком протилежний класицизму і мав на меті протиставити суворі вимоги правил класицизму романтичній свободі від правил.
Таке розуміння романтизму збереглося до наших днів, хоча дехто з літературознавців схильний вважати, що романтизм – це не просто заперечення “правил”, а, навпаки, дотримання більш складних і вибагливих “правил”.
У центрі
Просвітництво проповідувало нове суспільство як найбільш “природне” і “розумне”. Найвідоміші європейські митці обстоювали тезу, що це – суспільство майбутнього. Однак майбутнє виявилось непередбачуваним:
У багатьох західноєвропейських романтиків песимізм щодо суспільства набуває величезних масштабів і стає “хворобою століття”. Героям романтичних творів Байрона, Мюссе, Шатобріана, Гейне притаманні настрої безнадії, відчаю. Деякі романтики дійшли межі відчаю, стверджуючи, що досконалість втрачена назавжди, світом править зло і воскресає древній хаос. Ця тема “страшного світу” характерна для всієї романтичної літератури, особливо подібні мотиви відчуваються у творах Байрона, Гофмана та інших романтиків. Проте романтизм не лише зображує картини “страшного світу”, у його глибинах народжуються ідеї, що кидають йому виклик.
Це ідеї свободи, які й притягують до себе читача. У романтизмі кожен міг знайти те, що співзвучне його внутрішньому “я” – підкоритися долі, або піти шляхом боротьби, спробувати змінити її хід. І в першому, і в другому випадках романтики намагалися розгадати таємницю людського буття, звертаючись до природи, довіряючи своїм релігійним і поетичним почуттям.
Романтичний герой – незвичайна особистість зі складним внутрішнім світом, часом не зрозумілим для оточуючих – наче цілий всесвіт, сповнений суперечностей. Романтиків цікавили всі людські пристрасті – високі і ниці – особливо, коли вони суперечили одна одній і між ними розгорталася жорстока боротьба. Серед людських почуттів чільне місце посідало кохання. На його тлі відбувалася війна пристрастей – реальних і фантастичних.
Важко було передбачити, кому дістанеться перемога.
Літературу взагалі і долю письменників у Ній чітко окреслив відомий німецький поет-романтик Генріх Гейне: “В літературі, як і в житті, кожен син має свого батька, якого він, щоправда, не завжди знає або якого він навіть хотів би зректися”.
(2 votes, average: 5.00 out of 5)