Романтичне зображення дійсності у романі Віктора Гюго “Собор Паризької Богоматері” 1831 року Гюго написав визначний твір “Собор Паризької Богоматері”. Завданням письменника-патріота було створити величний епос, присвячений національній культурі французького народу.
Тому так багато місця автор надає опису пам’яток середньовічного зодчества і насамперед Собору Паризької Богоматері, біля якого розгораються події роману. Сюжет роману, як і трактування окремих образів, глибоко романтичний. Оповідь розгортається динамічно
У основі сюжету мотиви, що підкреслюють романтичний характер твору: це чисте кохання потворного дзвонаря Квазімодо до прекрасної вуличної танцівниці Есмеральди, злочинна пристрасть архідиякона Клода Фролло, що призведе до трагічної загибелі Есмеральди.
Трагічна історія дівчини з народу Есмеральди, яку звинувачують у чаклунстві, і яка стала жертвою релігійного фанатизму, розпалюваного церквою, передається у романтичній манері та не суперечить середньовічній дійсності. Фінал роману не містить, за думкою Гюго, песимістичної інтонації. Світ для Гюго – арена для боротьби двох начал – добра та зла, боротьби, яка штовхає зло на остаточну поразку.