ЧиПотрібна така вільна любов поетові, що не залишає нічого в душі, спустошує душу? Адже в цьому випадку згоряє й джерело натхнення. Пушкіна починає шукати нове джерело.
Ці пошуки спонукують поета переосмислити й тему любові, вертаючись до джерел – саме до порівняння любові з волею душі й волею почуттів. Тепер Пушкін розуміє, що романтична любов гарна лише вірою людини в неї, хоча ця віра недовговічна. І поет створює зовсім нову філософію любові
Я вас любив так щиро, так ніжно Як дай вам 6ог улюбленої бути іншим.
Із цього вірша ясно
Любов веде поета до високої мети: “Давно, втомлений раб, замислив я втеча”, – говорить Пушкін у вірші “Пора, мій друг, пора”, зверненому до своєї дружини. Стан “млості” тут – це дружба й любов, “праці” – творчість, в інших же проявах життя поет не вважає себе вільним, там він “втомлений раб”.
И серце знову горить і любить – тому, Що не любити воно не може.
Кохана ж його рівняється з Мадонною, вона “найчистішої принадності найчистіший зразок”, що прекрасний у своїй недосяжності, “Здійснилися мої бажання”, – говорить Пушкіна. Він щасливий в умиротворенні у своєму почутті й нічого не вимагає замість. Любов – священне почуття для поета, із цього народжується творчість поета. Про це говориться у вірші “Я пам’ятаю дивовижне мгновенье”, присвячене А. П. Керн. Явище коханої – це момент, коли “И серце б’ється в упоенье, і для нього воскресли знову, і божество, і вдохновенье, і життя, і сльози, і любов”.
А. С. Пушкін розвив і принципово збагатив живим змістом тему інтимних почуттів. Особливо дороги нам у його творчості лицарське розуміння любові, гармонія почуттів, навіть не розділених. Любов у пушкінському розумінні завжди буде для нас ідеалом, до якого вічно прагне людина. Пушкінські традиції зображення любові у всіх її проявах потім були успадковані російськими поетами.
Лірична сповідь поета, що відкриває читачеві щиросердечні таємниці його, все-таки при всій щирості, зупиняється там, де замість загальнолюдського вираження почуттів починає бути вираження почуттів певної особи. Любовна лірика Пушкіна завжди була своєрідним художницьким дослідженням високого почуття. Навіть у самих інтимних віршах Пушкіна, що ставляться до Амалии Ризнич, Е. К. Воронцовой, К. А. Собаньской, А. П. Керн, Н. К. Гончаровой, виражаються почуття, а не чуттєвість. У любовній ліриці поета завжди є духовна висота
Особливо примітно для російської поезії те, що вона ніжна, чиста, чуйна; вона набудовує свого читача на піднесений лад, И якщо у віршах чується іноді подих пекучої, захоплюючої пристрасті, то було б помилкою змішувати її з елементарною чуттєвістю. У багатьох поетів любов не відривається від землі, від конкретних ситуацій, але, проте, це любов поета. Він знаходить у звичайній земній любові щось піднесено^-романтичне. І те, що здається часом грубуватим, оголеним у реальному житті, він піднімає.
Вірші про любов відбивають час, долю країни. От чому так багато тривожних передчуттів, так багато прикрості й болю в ніжних, інтимних віршах. Людина не може жити тільки серцем і тільки в жінці або в чоловіку знаходити весь сенс життя; так він міг би дійти до самого протилежного щирої любові – до егоїзму
И, навпроти, відмовившись від любові й прилучившись тільки до високих інтересів суспільства, людина не уникла б почуття внутрішньої неповноти. А може бути, вніс би у свою діяльність сухість і холодність, що йдуть від черствості душі. Любов, може бути, стала інший; вона, як і всякий живий організм, розвивається, приймає якісь відмінні від минулих часів духовно-тілесні обриси й форми, на неї завжди лягають відблиски від всіх фарб століття.
Але буде сумно, якщо зникне в любові початок поетичне, художнє. Кожний по-справжньому закохана людина, навіть якщо він ніколи не брав олівця в руки й не написала ні одного рядка, – художник. Так було в минулому, так повинне бути й сьогодні.
Поки люди люблять один одного, життя тріумфує. Адже любов і життя – синоніми. І це, як у дзеркалі, відбито в поезії. Правильно сказав Н. Карамзин: “Любов вірші животворить”.
(2 votes, average: 4.00 out of 5)