1807 р. У Трієсті живе тридцатидвухлетняя вдова пані Альберти з юною сестрою Антонией, дівчиною тендітної, сумної й замисленої. У цей неясний час, коли “закони ще не ввійшли в силу”, а правосуддя найчастіше не діє, на околицях міста господарює зграя розбійників, що йменують себе “братами загального добра”. Очолює їх якийсь Жан Сбогар, наділений поголоскою величезним ростом і ” зовнішністю, щовселяє жах,”.
Ніхто не знає, звідки він узявся, але всі сходяться на тім, що він і його люди “безжалісні й нещадні”.
Сестри часто
Один раз на прогулянці Антонія, зморена жарою, сідає відпочити під деревом і засипає. Пробудившись, вона бачить поруч двох чоловіків. Молодий незнайомець розповідає супутнику про свою жагучу й піднесену любов до Антонії. Притягнута шумом, з’являється пані Альберти, і, немов примари, невідомі зникають.
Пані
Антонія рідко виходить із будинку. Лише іноді відправляється вона на берег затоки помилуватися замком, що височіє на стрімчаку, Дуино, де, по слухах, живе зграя Жана Сбогара. Раз у сутінках вона зауважує, як двоє невідомих сідають у човен і відпливають убік замка. Їй здається, що голос одного з них належить таємничому незнайомцеві, що визнавався в любові до неї. У душу Антонії закрадається непояснений страх
Зненацька сестрам доводиться виїхати у Венецію, і обидві радісно відправляються в шлях. У незнайомому місті Антонія сподівається позбутися від своїх тривожних думок
По дорозі сестер просять підвезти молодого ченця з вірменського монастиря. Вони погоджуються, і до них у карету підсаджують юнака в чернечому одяганні. Капелюх з більшими полями приховує його особу, однак пані Альберти встигає помітити, що руки в нього “білі й ніжні, немов у дівчини”.
Коли сестри проїжджають повз замок Дуино, на них нападають розбійники. Раптово молодий чернець вискакує з карети, розганяє бандитів і, наказавши переляканим кучерям їхати далі, зникає. Антонія знаходить у цій події багату пишу для своїх похмурих “мрійливих міркувань”.
Прибувши у Венецію, обидві жінки негайно чують оповідання про неї Лотарио – парубку, що користується повагою всіх жителів міста, від останнього жебрака до впливового чиновника й манірного аристократа. Таємничий Аотарио, наділений багатьма видатними талантами, ні з ким не водить дружбу, багато допомагає бедним і рідко буває в одному будинку двічі. Ніхто не знає, ні звідки він родом, ні яке походження його воістину казкового багатства. Над ним не владні не тільки закони, але й любов
На одному із прийомів пані Альберти й Антонія зустрічають знаменитого Лотарио. Антонія надзвичайно взволнованна. Лотарио, що володіє “зачаруванням незвичайним”, виявляє цікавість до Антонії.
Коли ж його просять проспівати, він виконує пісню про Жана Сбогаре. Антонії здається, що вона вже десь чула цей голос
Лотарио робить глибоке враження на Антонієві. Поступове спілкування з ним стає для неї потребою, і, ще не визнаючись самої собі, вона закохується в цього загадкового, завжди сумного, але владного юнака. Незважаючи на що огортає Лотарио таємницю, пані Альберти вважає його гідним руки сестри й всіх сил сприяє їх зближенню
Один раз у вітальні пані Альберти заходить мовлення про Жана Сбогаре. Якийсь поважний старець колись знав його. Родом зі знатної сім’ї, у дитинстві цей розбійник мав душу ніжної й шляхетної, і тільки обставини життя змусили його ступити на шлях злочину. Відмовившись від батьківського імені, він став називатися Жаном Сбогаром.
Аотарио також палко виступає на захист заколотного розбійника. Антонія слухає його немов заворожена
Лотарио зізнається Антонії в любові. Антонія відповідає йому взаємністю. Вражений Лотарио залишає місто, залишивши Антонії лист, де говорить, що недостоин неї любові
Антонія розуміє, що в минулому Лотарио схована якась страшна таємниця. Вона знаходить загублену Лотарио записну книжку, де той з обуренням пише про царящей у світі насправедливости.
Бажаючи розвіяти сум сестри, пані Альберти відвозить її додому. По дорозі на них нападають розбійники Жана Сбогара, вони вистачають Антонієві й привозять у замок Дуино. Отаман, парубок, чия особа схована маскою, дарует їй волю. Не бажаючи їхати одна, дівчина всюди шукає сестру.
Побачивши в каплиці замка труна з тілом пані Альберти, вона божеволіє. Отаман, не знімаючи маски, доглядає за Антонией.
Але от розбійники схоплені й присуджені до смерті. Нещасну Антонієві поміщають у монастир, де до неї поступово вертається розум
Але Жан Сбогар не знайдений, і влади вирішують показати полонених розбійників Антонії – у надії, що та пізнає отамана, тому що вона єдина, кого він пощадив. Серед в’язнів Антонія зауважує Лотарио. “Лотарио!” – кричить вона. “Я Жан Сбогар!” – відповідає розбійник, і серце Антонії розривається. Жан Сбогар іде на страту
Е. В. Морозова
(1 votes, average: 5.00 out of 5)