Флобер мріяв створити книгу “ні про що”, що трималася б у свідомості людей тільки силою стилю, як наша планета тримається в космосі силою гравітації, яку не можна побачити. Він мріяв створити щось повністю протилежне масовій літературі, що залучає читачів зло закрученим сюжетом або скандальною інтригою. Він мріяв про книгу, у якій би майже не було сюжету, книгу про буденне життя, який би осмислювалися рівні історії або епопеї. Естетична позиція Флобера принципово відрізнялася від звичайних вимог до епічного добутку тим, що звичайно епік
Флобер шукав “філософський камінь” у мистецтві й намагався не розповідати, а створювати картини, які б не просто зображували певні моменти життя, а надавали б можливість заглянути в глибину життя, у ті її моменти, які є непомітними для звичайного погляду. А от щоб зробити свій добуток максимально глибоким, письменник повинен розповідати не про себе, а про зовнішній світ. “… чим більше особистого існує в нашій Творчості, тим воно слабкіше “, – затверджував він. Флобер цінував літературу “стильну”, незалежно від того, про що вона розповідала. “Перша любов”, “Напередодні”
Роман “Мадам Бовари” з’явився в 1856 р. і відразу ж став новим словом у європейському мистецтві. Таким чином, літературних творів ще ніхто не писав. Знамените твердження Флобера “Мадам Бовари – це я!” здивувало фахівців. Іполит Тен, навіть, провів анкетування Флобера із цього приводу, що залишається одним з найцікавіших документів, які стосуються природи художньої творчості.
З’ясувалося, що роман, що писався “сірим по сірому” передає бачення миру саме Емми Бовари, тому ми співчуваємо героїні, жалуємо її.
Сам Флобер ставився до Емми іронічно, бачив її обмеженість і егоїзм. Але під час створення добутку перевтілився в неї, причому перевтілився настільки, що під час написання сцени отруєння й смерті Емми сам відчув ознаки отруєння миш’яком, у нього навіть з’явилися небезпечні симптоми, і йому викликали карету швидкої допомоги
Точка зору Емми на мир є цілком протилежної світогляду письменника: те, що в Емми викликає відразу, наприклад сільська життя, Флобер дуже любила; Література, який зачитується “учениця Ламартина”, нічого, крім іронії в письменника не викликає
У романі нібито існують два автори – Гюстав Флобер і сама Емма, що іноді може переконати нас у своїй правоті. Композиція роману теж дивує: ми прочитали вже полкниги, а ніякий мадам Бовари перед нами не з’являється. Чому ж тоді роман має така назва? І чому ми так довго вивчаємо життя Шарля Бовари, майбутнього чоловіка Емми, що ще не зустрівся з нею?
Роман Еммою не починається й Еммою не закінчується. У фіналі письменник детально й іронічно розповідає про успіхи революціонера-кар’єриста аптекаря Омі, які відбулися тоді, коли Емми вже не існувало на цьому світлі. Відповідь представляє підзаголовок роману – “провінційні звичаї”.
Письменник пише роман не стільки про звичайну жінку, що нерозумно прожила життя й нерозумно, хоча й трагічно, її закінчила. Флобер пише про Францію, про її долю, про її суть, що може показати тільки провінція. Столиці завжди космополітичні. Таким чином, картина звичайного життя здобуває якість багатомірності, надає читачеві можливість заглянути в глибину життя
Емма, гарна, елегантна, емоційна до екзальтованості, узагальнює в собі Францію, з її трьома революціями, які Флобер уважав обманом. Так само, як Емма знищує життя своєї патріархальної сім’ї, повіривши в ” романи-обмани”, так само Франція знищила саму себе, повіривши в ” ідеї-обмани”. Емма надходить жорстоко й одночасно наївно, і ми не зауважуємо її жорстокості, тому що її наївність зачаровує нас. Емма руйнує життя Шарля й Берти, але й сама при цьому страждає, і ми співчуваємо “нещасної”, тому що свідомість саме Емми виявляється на авансцені, а сам автор залишається десь дуже далеко, подібно богам, які створили людство й спостерігають за його помилками, перебуваючи на дев’ятому небі
Шарль, сільський лікар, – людина звичайний. Він нібито втілює стару, патріархальну Францію з її полями й розгубленістю перед натиском доцільних часів. “Молодим дубком” іменує його автор. І, насправді, Шарль здається людиною обмеженим і малокультурним. Але, це погляд Емми, з її псевдоромантизмом і вимогами “красивой життя”.
Тільки Шарль по-справжньому любить Емму, і тільки він, той, кого вона віддавала, обкрадала, кому брехала, залишається поруч у важку годину. Емма це розуміє, але занадто пізно, вижити вона вже не зможе
(2 votes, average: 3.50 out of 5)