Біблія в цілому й Новий Завіт, зокрема, займають зовсім особливе місце в романі Достоєвського “Злочин і покарання”. Це добуток по праву вважається шедевром навіть серед п’яти великих романів цього письменника. Він як би своєрідний епіцентр його творчості, у ньому закладені зерна всіх тих ідей, що будуть докладніше розроблятися в інших його добутках
У центрі “Злочину й покарання” поміщений епізод читання XI глави Євангелія від Іоанна про відродження Лазаря. Ця сцена формує навколо себе іншу тканину роману
Розкольників
Образ воскресіння Раскольникова дійсно пов’язаний з євангельським оповіданням про відродження Лазаря Христом, що читає Раскольникову Соня. Сама ж Соня при читанні подумки порівнює його з іудеями, що
Тобто виходить, що Розкольників роману втілює відразу три персонажів: і самого Лазаря, і сомневавшихся іудеїв, і навіть Христа. Злочин і покарання – лише незначна частина євангельського сюжету. Роман закінчується в той момент, коли “вийшов померлий” і Ісус сказав: “розв’яжіть його; нехай іде”.
Останні слова, прочитані Сонею Раскольникову – уже не про романний сюжет, але про вплив, що повинне бути їм зроблено на читачів. Недарма ці слова виділені Достоєвським курсивом: “Тоді багато хто з іудеїв, що прийшли до Марії й бачили, що створив Ісус, увірували в Нього”.
Для Достоєвського використання біблійних міфів і образів – не самоціль. Вони служили ілюстраціями для його міркувань про трагічні долі миру, Росії й людської душі як частини світової цивілізації. Станом відродження всього цього Достоєвський уважав звертання до ідеї Христа.