У Творчості Антона Павловича Чехова оповідання займає особливе місце. Він був одним з улюблених жанрів письменника. Характерною рисою оповідання як літературного жанру є його порівняно невеликий обсяг, що робить досить скрутним застосування великих описів.
Тому для письменника, що працює в цьому жанрі, особливо важливо вміти передати ідею за допомогою художніх деталей, що не кидаються відразу в очі дріб’язків, що несуть, однак, величезне значеннєве навантаження. Віртуозність використання А. П. Чеховим художніх деталей і закріпила
Ганна Сергіївна, героїня оповідання “Дама із собачкою” приїхала в Ялту, будучи не в змозі більше переносити обстановку свого будинку й суспільство чоловіка – людини, якого вона не любила й не поважала. У певному змісті вона була підготовлена до роману з Гуровим, якого сприйняла як людини з іншого, кращого життя. Символом того задушливого миру, звідки вона спробує бігти, в оповіданні є лорнетка: перед тим як полюбити Гурова, Ганна Сергіївна втрачає неї, тобто цей початок спроби “втечі”. Пізніше в міському театрі Гуров побачив її знову з “вульгарною лорнеткою” у руках
Беликов, “людина у футлярі”, на противагу Ганні Сергіївні, навіть не намагалася змінити плину свого життя, якось різноманітити її, тому що в будь-якій розмаїтості, у дозволі собі чого-небудь нового ховався для нього “елемент сумнівний”, що вносило б його життя невизначеність і викликало непереборне прагнення оточити себе “оболонкою”, “футляром”, щоб захиститися. Звідси й численні чохли й футлярчики, у які були впаковані всі його речі. Беликов все життя чогось побоювався, його пугала саме життя, тому-те після смерті його особа прийняла простої, приємне, навіть веселе вираження: він потрапив у футляр, з якого не треба буде ніколи вилазити.
В оповіданні “Душечка” Чехов, описуючи життя Оленьки Племянниковой, у декількох місцях повторює, що жила вона дуже добре й щасливо. Ця деталь наводить на думку, що насправді життя “душечки” не здавалася авторові настільки вуж гідної замилування й наслідування
“Душечка” не має ні власних бажань, ні думок. В останній частині оповідання, що оповідає про відношення “душечки” до Сашка, синові ветеринара, Чехов уже не пише, що жила вона добре й щасливо. Оленька Племянникова в чомусь схожа з Ольгою Іванівною, героїнею оповідання “Стрибуха”.
В Ольги Іванівни та ж залежність від чужої думки, але якщо “душечка” не була надто вибаглива до своїх чоловіків, то для Ольги Іванівни цінність представляли тільки знаменитості та інші незвичайні люди, до яких вона зараховувала й себе. У більших творах Чехова, як і в оповіданнях, немає ні однієї “зайвої” деталі
Наприклад, у п’єсі “Три сестри” Наташа вперше з’являється на сцені в червоному платті із зеленим паском – деталь, що говорить про повну відсутність смаку, про щиросердечні якості героїні більше, ніж розгорнута характеристика. Чехів уважав, що якщо в п’єсі в першій дії на стіні висить рушниці, то наприкінці воно обов’язково повинне вистрілити. А. П. Чехов вніс величезний вклад у розвиток росіянці “психологічної” прози. Точності деталей приділяли увагу багато російських письменників: Толстой, Достоєвський, Бунін, Набоков, але саме в Чехова деталь несе відтінок “психологізму”, що робить творчість цього письменника неперевершеним
(1 votes, average: 5.00 out of 5)