У поемі “Давня казка” пристрасно звучить тема покликання поета, його обов’язку перед народом. Описуючи зовнішність головного героя поеми, Леся Українка підкреслює, що він був звичайнісінькою людиною. Але справжня краса людини не в зовнішніх ознаках, а в її духовних якостях.
Леся Українка в авторських характеристиках оспівує талант свого героя: його поезія була “і дзвінкою, і гучною, бо розходилась по світу стоголосою луною”. За цю здібність – творити вірші, у яких можна знайти і розвагу, і пораду, – співця дуже любили люди.
Найважливішим
Бачиш ти – оця діброва,
Поле, небо, сине море –
То моє багатство-панство
І розкішне, і просторе.
Але не здатний Бертольдо зрозуміти цих слів, бо для нього “таємний світ надхмарний” нічого не вартий у порівнянні з гарним замком або з графством. Лицар дивується, коли бачить великий вплив поетового слова на молодь, він навіть вбачає в цьому якесь чаклування.
Минув час, і Бертольдо вирушає у військовий похід. Його військо супроводжує пісня про рідний
Щасливий і сп’янілий від перемог; лицар не чує тих пісень, думаючи про власну звитягу. Та коли щастя відвернулося від нього і у війську почалися чвари та незгоди, Бертольда рятує глумлива пісня військових співців про недбалого вояка, який повертався додому живий і неушкоджений, бо мав за талісман мудре речення: “Утікай, поки здоровий!” Ця пісня повернула їм відвагу, а з нею і перемогу в бою. Перемогло поетове слово з дивною, ніби справді ворожбитською силою.
Бертольдо пропонує митцеві високу, на думку пана, честь – стати придворним поетом, жити у нього в замку, бути в шані, достатку та славі. На що поет з усмішкою на вустах каже:
Золотих не хочу лаврів,
З ними щастя не здобуду.
Як я ними увінчаюсь,
То поетом вже не буду.
Так розв’язує Леся Українка питання про незалежність мистецтва від золотого мішка, про свободу творчості митця, який повинен виражати думи і прагнення рідного народу, надихати його в боротьбі за волю і щастя.
(3 votes, average: 3.33 out of 5)