Народна пісня – це душа будь-якого народу. Тим більше, якщо це стосується української пісні. Бо наша мова – співоча, за красою й милозвучністю недарма посідає одне з перших місць у світі. За легендою, сам Бог подарував нашому народові пісню.
З того часу всі свої почуття – радість, сум, тугу, надію – українці висловлюють у піснях.
Важливе місце займає пісня і в п’єсі Івана Петровича Котляревського “Наталка Полтавка”. Перша п’єса нової української літератури недаремно отримала назву народної опери. Пісня – одна з
Котляревському і Лисенку вдалося зробити настільки точну і вдалу стилізацію під український
У п’єсі “Наталка Полтавка” пісні – це не просто музичне тло чи вставні номери, а один із головних засобів розкриття характеру персонажів. Уже перша пісня у виконанні Наталки “Віють вітри, віють буйні”, якою розпочинається п’єса, розкриває перед нами душевний стан героїні, змальовує ті обставини, у яких вона перебуває. Вона схвильована, тужить за своїм коханим: “Де ти, милий, чорнобривий? Де ти?
Озовися! Як я, бідна, тут горюю, прийди подивися!”
Контрастом до цих щирих слів Наталчиної пісні звучать слова пана возного: “Безмірно, ах! Люблю тя дівицю, Как жадний волк младую ягницю”. Пісні ж виборного мають сатиричний характер, вони видають у ньому людину, яка вміє пристосовуватися до будь-яких життєвих умов, а виконання пісні “Ой, під вишнею… ” мало метою показати недоречність залицяння возного до молодої дівчини.
Наталчин коханий, Петро, вже завдяки першій пісні постає як людина сентиментальна, але нерішуча; він здатний поступитися перед ударами долі, а не протистояти їм: “Ой, як я прийду, Тебе не застану, Згорну я рученьки, Згорну я білії Та й не жив стану… ” Завершується п’єса також піснею, яка несе в собі основну ідею твору: “Коли хочеш буть щасливим, То на Бога полагайся; Перенось все терпеливо І на бідних оглядайся”.
Українська пісня увібрала в себе віковічну мудрість нашого народу. Вдале поєднання народних і авторських пісень стало запорукою популярності першої народної опери “Наталка Полтавка”.