У поетичному творі “Цар Плаксій і Лоскотон” В. Симоненко змальовує двох протилежних персонажів. Мені дуже подобається, як автор вміло користується словами! Країна звалася Сльозолии, три сини царя Плаксія звались Плаксуни, дочки – Нудота, Вай-Вай, Плакота… Одразу все стає зрозуміло і ясно!
Мені здасться, це додає твору яскравості та краси, коли назви та імена вже певним чином характеризують персонажів. Цар Плаксій є втіленням постійного суму, скарги на життя – всього, що зазвичай називають песимізмом. Але сум і сльози Плаксія
Лоскотон протиставляється Плаксію, він несе дітям сміх і радість, звеселяє їх та розважає. Тому прості люди люблять Лоскотона і звільняють його з-під арешту. Звільнившись, Лоскотон залоскотав царя Плаксія так, що той луснув від сміху, а дочки та сини царя Плаксія розбіглись в усі боки. Так у країні Сльозолий запанувала радість. Що хотів передати автор яскравими образами, захоплюючим сюжетом своєї казки?
По-перше, в нашому житті часто зустрічаються подібні типи людей,
Я зрозумів, що сам іноді поводжуся, як справжній цар Плаксій. А. коли мої близькі намагаються пояснити мені неправильність моєї поведінки, я часто тільки злюся… Але добре, що ця казка допомогла мені зрозуміти свої помилки.
Тепер я спробую не перетворюватися на царя Плаксія, навіть якщо все складається не так, як я хочу, І, звісно, мені б хотілося стати Лоскотоном для моїх близьких та друзів: приносити їм радість та сміх, звеселяти їх та відвертати від життєвих негараздів.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)