Психологія героїв драми “Украдене щастя”
“Народ наш дойшов уже до того ступеня,
Що почуває потребу театру”.
/ І. Франко /
Інтерес Франка до театру не був випадковим, він не спадав до останніх днів життя. Театр запалював його постійну різноманітну діяльність, наслідком якої було понад сімдесят спеціальних праць про театр. Вони дотепер звертають увагу глибиною ерудиції, свідчать, що Франко цікавився театральним мистецтвом різних народів і віків.
Головний мотив відстоювання права на розвиток української національної
Матеріалом для художніх творів Франка були життєві факти, спостереження, власні враження, скарби народної творчості. За художніми образами його творів стояли життєві прототипи, за сюжетними подіями – відповідні факти і явища. Франко писав, що майже всі його твори напоєні кров’ю серця, особистими враженнями і інтересами, “усі вони… у певній мірі… є частками моєї біографії”.
Художня правда у п’єсах Франка набувала ймовірності й емоціональної сили.
Глибокий аналіз внутрішнього світу людини з різних площин зору – головний мотив драматургії письменника.
Найскладнішою
1878 р. знайома Франка Михайлина Рошкевич записала в селі Лолин нову пісню “Про шандаря” і передала її письменникові. Зацікавившись піснею, він потім сам чимало зібрав таких пісень про тяжке життя жінок і написав спеціальне дослідження про жіночу недолю.
В образі Миколи Задорожного Франко змалював галицького селянина-трудівника у типових побутових і суспільних обставинах. В усіх портях драми, особливо в четвертій дії, показано складний психологічний процес, зміну в настроях, психології Задорожного. Франко підкреслив зростання свідомості й людської гідності Миколи.
Анна Задорожна після тяжкої внутрішньої боротьби насмілилась самій собі признатись, що жандарм Михайло Гурман для неї все. Відстоюючи право на щастя і любов, вона кидає виклик суспільству.
Озлоблений жандарм поставив собі за мету будь-що-будь “відкрасти” колись у нього украдене щастя. Усуває з дороги Миколу, зневажливо і брутально ставиться до всіх людей, немилосердний навіть у стосунках з Анною. Тільки помираючи, проявляє людські почуття – бере на себе вину за смерть.
Усі п’ять дій драми відбуваються у нерозривній хронологічній послідовності. Кожна дія – закономірне й необхідне кільце в загальному ланцюгу подій, але в той самий час вона являє собою ніби окреме ціле, маючи свою визначальну мету і відносну закінченість сенсу змісту, а також найвищу точку напруження. У свою чергу, в кожній яві теж звучить певна, вужча тема, підпорядкована загальній ідеї драми.
1 дія – поява жандарма в сім’ї Задорожних стала тим драматичним центром, з яким зв’язуватимуться всі наступні вчинки.
Дія поширюється, переходить з хати на сільський майдан, суперечності загострюються, все більше людей беруть участь у конфлікті, стають на чийсь бік, впливаючи на події.
2 дія – загострення протистояння між Миколою і жандармом, яке виливається в арешт.
3 дія – ворогуючими силами стають уже з одного боку жандарм з Анною, з другого уособлення думки “а що скажуть люди”.
4 дія – кульмінація вчинків Анни – Микола для неї все.
5 дія – розв’язка.
Центр уваги драматурга – одержимість Анни любов’ю до Гурмана. Вона не усвідомлює цього, хоча внутрішній вогонь палить її душу. Завивання бурі за вікном і пісня про невірну жінку – все це співзвучне її тривозі.
Звістка про появу на селі Гурмана розкриває зміст цього неспокою. Анна ніби жахається появи свого коханця, не хоче її. Насправді ж вона жахається свого безсилля зберегти честь заміжньої жінки. Вона боїться, що приписи моралі впадуть під натиском “грішної любові”.
Франко доводить, що мета існування людини – кохання. Ні Гурман, ні Анна не мали кохання взагалі. Їхні здібності, бажання, чекання не вдовольнялися, всі вони тільки приховані – у Анни за замками шлюбного обов’язку, у Гурмана за конкуренцією в жандармерії та жахами війни.
Кохання Франко підіймає як найвищий абсолют. Воно ламає всі соціальні, моральні і суспільні перепони.
Франко не робить “цапом відбувайло” нікого з трьох головних героїв. Психологічний об’єкт – кохання, вищий сильніший за Анну, і за Гурмана, і за Миколу.
Франко говорить кожним словом, кожною реплікою своєї п’єси – рабство соціальне, суспільне людина пережити може і переживає кожен день. Рабство без любові – неможливе, людина просто не може існувати без нього. “Рай – це неможливість більш кохати” (Ф. М. Достоєвський).
Еволюція Анни в тому, що вона може переступити через будь-що, але не через своє “я”, яке вперто бажає кохати. Анна не лукавить. Вона не повія, вона – жертва.
У неї всередині – порожнеча, яку просто не може заповнити слабовільний Микола. Тому вона подібна до героїні роману “Леді Макбет Мценського повіту” Лєскова, яка, спочатку опираючись пристрасті коханця, потім сама іде далі й далі, бажаючи долати будь-які перепони між ним і нею. Тому Анна відразу признається чоловіку, що вона нічого не відчуває до нього, тому що хоче бути чесною.
Але ще раз присилувати своє “я” вона не здатна.
Ніхто з героїв драми не вийшов із боротьби щасливим. Але трагедія, що відбулася в хаті Задорожних, зумовила глибоку зміну характерів дійових осіб. Вона вразила й всіх селян, змусивши замислитись над питанням: “Хто тому винен?”
(2 votes, average: 4.00 out of 5)