Невдовзі після вбивства Кірова 8 грудня 1934 р. В. Підмогильного заарештовують як учасника терористичної організації.
Таких організацій було “викрито” десятки в різних кутках країни, і серед “терористів” опинилися і Є. Плужник, і М. Куліш, і Г. Епік, і В. Поліщук, і Г. Майфет, і М. Зеров, і багато інших.
8 грудня 1934 р. в Заньківському будинку творчості В. Підмогильному було пред’явлено ордер № 845 по Харківському обласному управлінню НКВС на дозвіл “здійснити обшук та арешт гр-на Підмогильного Валер’яна Петровича… “. Отже,
Допити змінюють один одного, але впертість В. Підмогильного і його невизнання своєї провини приводить до необхідності продовження допитів ще на 10 діб, а потім – іще на 10. В архівах зберігаються протоколи всіх допитів та відповіді на них письменника, серед яких цікавими є такі:
11 грудня. Запитання: “З ким Ви з Ваших друзів і товаришів вели розмови шовіністичного й антирадянського
Відповідь: “Бесід антирадянського і шовіністичного характеру я не вів ні з ким”.
Запитання: “Наприкінці 1932 і на початку 1933 року, після розгрому української контрреволюції, з ким Ви вели бесіди на цю тему і кого називали винуватцем того розгрому?”.
Відповідь: “На цю тему я вів розмови з Поліщуком, Смоличем, Вражливим, Тенетою. Обговорював я з ними тему у такій площині: я й мої співрозмовники були приголомшені самогубством Хвильового, Скрипника, арештами членів партії, які займали керівні пости в українському культурному радянському процесі. Спочатку я не міг собі навіть уявити глибини цього процесу (арешти й самогубства), не міг його зрозуміти, адже особи, представники розгромленого націоналізму, належали до Компартії…
Останню частину запитання, щодо “винуватців того розгрому”, я вважаю сформульованою вразливо, адже розгром націоналістів влаштувала партія”.
Запитання: “Ви звинувачуєтеся як учасник контрреволюційної організації, що ставила собі за мету терор проти вождів партії. Визнаєте себе винним у цьому?”.
Відповідь: “Ні, винним себе в цьому не визнаю”.
З офіціальної заяви слідчому: “… Ніколи ні до якої терористичної організації я не належав і не належу… “
25 грудня 1934 року В. Підмогильний пише додатково до усних пояснень на допиті розгорнуту характеристику суспільно – культурного стану в Україні після розгрому “хвильовизму” та “скрипниківщини”. Указує, що саме це й стало причиною загострення так званого націоналізму – тобто елементарного уболівання інтелігенції за здоровий розвиток нації. Серед факторів, які сприяли ситуації, на думку письменника, були основними: спад українізації в побутових умовах і навіть у тих закладах, що мусили б професійно займатися українською культурою (видавництва, редакції часописів), загально-ідеологічна упередженість до українських творів, а найголовніше – розгортаючи все активнішу боротьбу з українським націоналізмом, преса не звертає уваги на російський великодержавний шовінізм, роблячи вигляд, що його не існує…
Це все в підсумку й призвело до пригасання українського культурного процесу навіть у столичному Харкові.
Але на втретє продовженій десятиденці слідства В. Підмогильний починає втрачати сили. Тим більше, що допити веде вже не лише слідчий Бліок.
Підключаються й вищі начальники секретно-політичного відділу, військовий прокурор. У протоколі від 11 січня він, відчувається, був доведений до стану говорити все, що від нього вимагали. “Останнім часом я належав до групи письменників-націоналістів з терористичними настроями у ставленні до вождів партії. З цими письменниками я вів контрреволюційні й терористичні розмови… “.
Щоправда, ця “страшна” група, як виявилося, складалася з нього самого та двох найближчих друзів: В. Вражливого й В. Поліщука, які теж з грудня 1934 р. сиділи десь у камерах поруч із ним.
В. Підмогильний, як і раніше, пояснював лише свою позицію, тримався до останку принциповості, хоча мусив те все підводити під настирливо-енкаведистську тезу тероризму: “Терористичні настрої у мене виникли 1932 року в зв’язку з загостренням становища на селі. Я вважав, що політика колективізації привела українське село до голоду”. І, очевидно, розуміючи невідворотність своєї долі, кидав слідчим “козирну карту”, на яку вони чекали понад місяць упертих домагань: “Терористичні настрої мої пов’язувалися конкретно з Постишевим, і я можу сформулювати їх у такій формі: “Добре було б, коли б Постишева було вбито”. Цієї думки я не висловлював прямо, але оскільки Постишева у нашому оточенні називали душителем українського народу, мої терористичні висловлювання для кожного пов’язувалися саме з Постишевим”.
(2 votes, average: 4.50 out of 5)