Вся поема Некрасова “Кому на Русі жити добре” – це розпалюється, що поступово набирає силу мирський схід. Для Некрасова тут важливий сам процес, важливо, що селянство не тільки задумалося про сенс життя, але й відправилося у важкий і довгий шлях правдошукацтва
В “Пролозі” зав’язується дія. Семеро селян сперечаються, “кому живеться весело, привільно на Русі”. Мужики ще не розуміють, що питання, хто счастливее – піп, поміщик, купець, чиновник або цар, – виявляє обмеженість їхнього подання про щастя, що зводиться до
Ну, от тобі хвалене Попівське життя. Починаючи із глави “Щасливі” у напрямку пошуків щасливої людини намечается поворот. За власною ініціативою до мандрівників починають підходити “щасливці” з низів.
Звучать оповідання – сповіді двірських людей, осіб духовного звання, солдат, каменотесів, мисливців. Звичайно, “щасливці” ці такі, що мандрівники, побачивши спустіле цебро, з гіркою іронією викликують:
Агов, счастие мужицьке!
Діряве з латками,
Горбате з мозолями,
Провалюй додому!
Але у фіналі
Весь день із калиткою раскритою
Ходив Єрмил, допитивал,
Чий рубль? так не знайшов
Всім своїм життям Єрмил спростовує первісні подання мандрівників про суть людського щастя. Здавалося б, він має “усе, що потрібно для щастя: і спокій, і гроші, і пошана”. Але в критичну хвилину життя Єрмил цим “щастям” жертвує заради правди народної й попадає в острог.
Поступово у свідомості селян народжується ідеал подвижника, борця за народні інтереси. У частині “Поміщик” мандрівники ставляться до панам уже з явною іронією. Вони розуміють, що дворянська “честь” не багато коштує
Ні, ти нам не дворянське,
Дай слово християнське
Учорашні “раби” узялися за рішення проблем, які издревле вважалися дворянським привілеєм. У турботах про долі Батьківщини дворянство бачило своє історичне призначення. А отут раптом цю єдину місію у дворянства перехопили мужики, стали громадянами Росії:
Поміщик не без гіркоти Сказав:
“Надягніть шапочки, Сідаєте, добродії!”
В останній частині поеми з’являється новий герой: Гриша Добросклонов – росіянин інтелігент, що знає про те, що щастя народне може бути досягнуто лише в результаті всенародної боротьби за “непороту губернію, непотрошеную волость, избитково сіло”:
Рать піднімається
Незлічима,
Сила в ній позначиться
Незламна!
П’ята глава останньої частини завершується словами, що виражають ідейний пафос усього добутку: “Бути б нашим мандрівникам під родною кришею, Якщо б знати могли вони, що діялося із Гришею”. Цими рядками як би дається відповідь на питання, поставлений у заголовку поеми. Щаслива людина на Русі – той, хто твердо знає, що треба “Жити для счастия вбогого й темного рідного куточка”.
(2 votes, average: 2.50 out of 5)