Проблемі метафізичного бунту присвячена п’єса Камю “Калигула”. Безпосереднім історичним джерелом сюжету є Твір римського історика й письменника I в. Светония “Про життя дванадцяти цезарів”. Камю читав “Калигулу” Светония. Він був зачарований цією особистістю.
Він постійно говорив про нього. У процесі художньої обробки історичного матеріалу Камю відмовляється від конкретно-історичного аналізу й розглядає головного героя як носія метафізичного бунту, а його трагедію як трагедію “верховного самогубства”.
В
Калигулу дратує заспокійлива неправда, що його оточує. Він хоче “жити по правді”. Імператор хоче змінити існуючий порядок буття. Його влада й воля
Збагнення абсурдності життя робить із доброго й споглядального Калигули жорстокого тирана, що вбиває своїх підданих. У фіналі п’єси Калигула зазнає поразки. Він усвідомлює свою неправоту й тому сам прирікає себе на смерть.
Знаючи про змову, що готується, він нічого не робить, щоб запобігти його. “Якщо правда Калигули – у його бунті, те його помилка – у запереченні людей. Не можна все зруйнувати, не зруйнувавши самого себе”, – писав згодом Камю. Другий період Творчості Камю завершує його філософська робота ” людина, ЩоБунтує,” (“L’homme révolté”, 1951), у якій письменник простежує історію ідеї бунту
Письменник послідовно розглядає “метафізичний”, “історичний” бунт, “бунт і мистецтво”. Вихідним пунктом його філософії залишаються абсурд і бунт, що випливає з нього. Однак в ” людині, ЩоБунтує,” дана трохи інше трактування бунту. Бунт відтепер не просто “відмова від примирення”, але вимога людської солідарності, визнання цінності “іншого”. “У бунті людин возз’єднується з іншими людьми, і із цього погляду людська солідарність є метафізичної”, – писав Камю.
Таким чином, в ” людині, ЩоБунтує,” “індивідуальна цінність особистості знаходить загальнолюдське значення й зміст”.
Роман “Чуму” (1947) написаний у жанрі хроніки, чумної рік у невеликому закутковому містечку Оране на узбережжя Середземного моря. Оповідальна манера в “Чумі” зорієнтована на вірогідність документального свідчення, на скрупульозність, точність протокольного запису. У центрі роману – не судилося індивідуума, але трагедія суспільства. це не зіткнення окремих особистостей, але зустріч людства з безособовою й грізною чумою, якимось абсолютним злом.
Абсурд перестає бути невловимим, він знайшов образ, що може й повинен бути точно відтворений, вивчений ученим, істориком. Чума – образ алегоричний, але саме очевидне його значення розшифровується без усякої праці: фашизм, Війна, окупація
Бернар Риэ, на відміну від Мерсо, воліє говорити “ми”, а не “я”, воліє говорити про “нас”. Риэ не “сторонній”, він “місцевий”, до того ж він “місцевий лікар” – неможливо уявити собі лікаря, що усувається від людей. Поводження людини визначається тепер не всесильним абсурдом, але вибором щодо певного завдання, що має значення й оцінює кожного. В “Чумі” багато діючих осіб, багато варіантів вибору. Тут є й “сторонній”, журналіст Рамбер, що не з “цих місць”, намагається усунутися. Є тут “имморалист”, що виродився в дрібного шахрая. Є мешканець “вежі слоновой кістки”, одержимий флоберовскими “борошнами слова”. Є й священик, однак віра не вертається на землю, заражену чумою.
Позитивне затверджується в “Чумі” не як істина, не як ідеал, а як виконання елементарного боргу, як робота, необхідність якої диктується смертельною погрозою. Не убий – така моральна основа діяльності “лікарів”.
Професія лікаря дає можливість героєві роману обходитися без ідей, просто робити звичну справу, не ламаючи голову над складними питаннями, не забиваючи її ідеологією, що отпугивает “санітарів” Камю. Чуму – не тільки алегоричний образ фашизму. Камю зберігає, поряд із соціальним, метафізичний зміст метафори.
Герої роману-практики, “лікарі” ще й тому, що хвороба невиліковна, хвороба вразила саме існування, що невигойно абсурдно. Лікарі не впоралися із хворобою, вона пішла сама – щоб повернутися
От чому у вигляді Риэ неважко розглянути риси Сізіфа. Як і Сізіфа, Риэ не очікує перемога, йому дане тільки знання лиха й можливість затвердити своє достоїнство, свою людяність у безнадійному бої зі смертю. Перші начерки сюжету “Чуми” і вихід закінченої книги у світло розділяють майже десять років: окремі персонажі, яких ми виявляємо в повісті, з’являються в записних книжках Камю ще в 1938 р. Безсумнівно, одним з подій, самим безпосереднім образом определившим хід роботи над книгою, стала війна: чи ледве не буквальні відсилання розсіяні по всій книзі
Варіант заголовка “Чуму або пригода (роман)”, позначає Камю в записних книжках. У наступному році Камю значно збільшує кількість чітко змальованих персонажів (так, наприклад, з’являються Коттар і старий астматик). Перші начерки цільного рукопису значним образом відрізняються від остаточного варіанта; так, наприклад, змінений порядок глав і окремих описів, відсутні персонажі Рамбера й Грана
(1 votes, average: 5.00 out of 5)