Василь Сидорович Вацик (літературний псевдонім Земляк) залишив невелику спадщину: декілька повістей (“Рідна сторона”, “Кам’яний брід”, “Гнівний Стратіон”. “Підполковник Шиманський”) та роман “Лебедина зграя”.
Роман належить до так званої химерної прози, жанру, в якому були написані “Козацькому роду нема переводу” О. Ільченка. “Левине серце” П. Загребельного, “Позичений чоловік” Є. Гуцала та інші. Романи такого типу мають свої характерні риси: показ характерів в соціально-історичній конкретності,
Головний герой роману “Лебедина зграя” селянин Яв тушок Голий. Прізвище говорить все про його соціальний стан У суспільстві. Він бідняк, причому бідняк одвічний. Та. як і кожна людина, він хоче поліпшити своє життя: мати землю, господарство, одним словом, мати власність. Він з усіх сил пнеться до “вавилонської” вершини (“вавилонська”, в розумінні автора, – незавершена, нездійсненна).
Явтушок потрапляє між двох вогнів, бо так завжди було в романах про колективізацію й індустріалізацію: обов’язково діяло дві
Такий погляд на життя привів Україну до духовного та фізичного зубожіння.
Та справжній ворог не Явтушок, виходить, а Максим Тесля. Це він переконав усіх вступити до колгоспу, це він у нормальному батьківському житті вбачає порушення законів суспільно-політичного життя держави. Засліплений комуністичною ідеєю, Тесля бачить у нормальному життєво необхідному прагненні батька мати власний притулок вороже ставлення до влади.
Уподовж років критика по-різному розцінювала образи Явтушка й Максима як носіїв основних проблем роману “Лебедина зграя”. Явтушок видався “кумедним і страшним” у своєму бажанні до власності, наміри комуніста Теслі розцінювали як благородні вчинки. З позицій сьогодення точка зору зовсім протилежна: саме Тесля – хижак, а не Явтушок. Йому рідний батько ворог, бо у нього хата на п’ять вікон та ще й волики.
Тесля належить до того типу керівників, які, давши слово честі, витравлювали в людей природне прагнення бути людиною.
Тесля вірив у більшовицьку ідею колективізації. Він, як секретар райкому, був впевнений в тому, що будуть на селі й нові молотарки, й нові трактори, навіть хтось дорогу прокладе нову. Свої Погляди він вкладає в тезу: “Ми не відступимо нізащо, навіть якби на те пішло ціле життя”.
Чи не нагадує нам Тесля Давида Мотузку з роману А. Головка “Бур’ян”? Безумовно. їх єднає ідея. Та на відміну від Теслі.
Давид добрий, людяний, душевний і чуйний.
Не вдалося Максимові разом зі своїми однодумцями, які в романі протистоять табору ворогів, побудувати новій Вавилон. Сталося протилежне: знищення, руйнація того, що складалося віками. У романі є символічна картина, яка допомагає з’ясувати ідейний зміст і проблематику.
На майдані виснажені коні, серед них лоша.
Воно захотіло пити, підійшло до річкового урвища, упало в річку й довго ще там билось. Старі коні не кинулись його рятувати. І селянин Фабіян був тільки споглядачем. Він голодний і холодний.
Сидячи на клуночку під парканом, він слухав розмову коней, які оповідали про своє життя” ледь-ледь стоячи на ногах, підпираючи одне одного, якби не впасти, бо як упадеш, то вже вірна загибель.
Цю картину цензура вилучила з тексту роману, надрукувавши його в 80-ті роки, бо то була жахлива картина реального життя. Роман “Лебедина зграя” ще не осмислений до кінця ні читачами, ні літературною критикою. Проте не буде помилкою ствердити, що він – твір незвичайний і самобутній.
У романі присутній дотепний оповідач, настроєний на філософський лад, зі своєю концепцією і своїми поглядами на життя. У цьому оповідачеві ми впізнаємо Василя Земляка, людину, великого патріота, закоханого в свою землю.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)