Як треба виховувати дитину, щоб вона стала справжньою людиною, приносила користь суспільству, поважала оточуючих? Цим питанням переймаються сучасні батьки, бажаючи своїм дітям добра. Видатний український драматург Олексій Федотович Коломієць написав твір “Дикий Ангел”, який і присвятив розгляду стосунків у родині.
Автор дав своє жанрове визначення п’єсі: повість про сім’ю, а сім’я – це батьки і діти, діти і батьки, “нерозділиме і одвічне коло”.
У центрі родини – батько Платон Микитович Ангел. Це складна й неоднозначна
Не залишаються поза увагою батька донька Таня й невістка Ліда. Тані батько підказує перейти до складального цеху на заводі: там роботи більше і зарплатня краща. Трохи незадоволений Платон тим, що Ліда не працює, але хіба можна назвати роботу дружини легкою, адже вона забезпечує надійний “тил” чоловікові?
Що це, скнарість, жадоба до грошей, бажання накопичувати і багатіти? Ні, просто Платон розуміє, що праця робить людину кращою, гідною. І от яскравий приклад: “Здорову руку прив’яжи, щоб вона не рухалася місяців зо два, а потім відв’яжи, склянки води до рота не донесеш нею”. Якщо ж людина не працює, вона стає калікою. Саме таким і став син сусіда Крячка, якого навіть судили за неробство.
Родина Крячка, до речі, стає антиподом родині Платона Ангела, чи не тому сусід так заздрить Платонові, що сам не зміг гідно виховати свого сина.
Звичайно, в сім’ї Ангела теж виникають непорозуміння. Уже дорослі діти часто сердяться на батька за його суворість, за збирання грошей і розподіл їх між усіма, та всі його вчинки, як ми бачимо, приносять лише користь. Учить батько не тільки чесно працювати, а й бути самостійними, далекоглядними.
Серце його болить, коли Павлик після одруження залишає батьківську хату, вигнаний Платоном, та це навчить молодого чоловіка відповідальності за родину. І дійсно, Павлик повертається, вдячний батькові за науку. Розуміє Ангел хвилювання Федора, закоханого у Клаву. Не визнає він таємного кохання, тому робить усе, аби син зміг чесно кохати: “Любов не возять по закапелках, не приховують! Любов не крадуть, Федоре!” Для Платона в усьому єдиний порадник – правда.
Тому й уважає за можливе шлюб сина з Клавою, її ж бо чоловік – людина пропаща, п’яничка.
Як тільки не називають Платона Микитовича Ангела: і жмикрут, і користолюбець, і феодал, і експропріатор, і скнара. Можливо, але перш за все він гарний батько, діти якого твердо стоять на ногах, допомагають один одному, працюють на користь держави і за яких він несе відповідальність перед суспільством. Мабуть, тому автор в останній сцені збирає всю родину Ангелів за одним столом, мабуть, тому йде з життя голова родини: він виконав свою місію – виховав Людей.
На задньому плані залишається мати – Уляна Ангел. Та не тому, що її роль у вихованні дітей менша. Мати-берегиня змалечку навчила скнів і доньку слухатися і поважати батька, який навчить їх усьому. Вона з дитинства співала їм пісню, яку і тепер, змужнівши, кожний пам’ятає:
І сказала стиха мати:
– Не пустуйте, бо йде тато! –
І сказала стиха мати:
– До роботи, бо йде тато. І сказала стиха мати:
– А як жити, скаже тато.
Перед нами типовий зразок української родини, де головою завжди був батько, а вихователькою – мати, де діти виростали з повагою до батьків і праці, до інших людей. З такої родини треба брати приклад, з неї людина йде в життя. Як не вистачає, на мій погляд, таких сімей у нашому сучасному суспільстві, а шкода.
Тому і звучить так актуально п’єса О. Коломійця сьогодні.
(2 votes, average: 4.00 out of 5)