ПРИГОДИ МАЛЕНЬКИХ МРІЙНИКІВ (за твором В. Нестайка “Тореадори з Васюківки”)

6 КЛАС

ПРИГОДИ МАЛЕНЬКИХ МРІЙНИКІВ (за твором В. Нестайка “Тореадори з Васюківки”)

ПРИКЛАДИ ПЛАНІВ ТВОРІВ

Варіант 1

1. Всеволод Нестайко – чарівник літератури.

2. Пригоди Яви та Павла.

3. Дитинства світ прекрасний.

Варіант 2

1. “Тореадори з Васюківки” крізь часи й покоління.

2. Маленькі мрійники й завзяті експериментатори.

3. Не забувається ніколи дитинство.

ЕПІГРАФИ ДО ТВОРУ

Його світ – тонкий візерунок дитячої казки, сплетений із тисячі чарівних образів і найдивовижніших створінь. Його

світ – ніби золотаве мереживо сяйва кожного з нових поколінь. Здається, він говорить тими самими словами і малює тими самими пензлями, що й сотні інших письменників і казкарів, але чомусь його творів не можна випустити з рук, не дочитавши до кінця.

Вікторія Сорокопуд

Книги Нестайка для мене, як, мабуть, і для багатьох моїх однолітків, довгий час були “всім”. І мені було страшенно приємно переконатися, що ці історії досі не застаріли. Коли я влітку читала Нестайка своєму п’ятирічному синові та його восьмирічній товаришці по відпочинку, херсонській дівчинці, діти билися за те, хто сидітиме ближче, щоб

краще бачити малюнки й літери. “Якби в мене були такі книги, я б навіть мультиків не дивилася”, – зізналася родичка з Херсона, куди нові перевидання Нестайка, вочевидь, не доходять. І даремно.

Наталка Сняданко

Достигають яблука ранети,

Рання осінь листя золотить.

Гарний хлопець з іншої планети,

Може, взавтра в гості залетить.

Ліна Костенко

ЦИТАТИ З ТЕКСТУ

“У нас була прекрасна, благородна ідея – провести під свинарником метро. Це мало бути сюрпризом. Перша лінія метро у – Васюківці!

Станція “Клуня” – станція “Крива груша”. Три копійки в один кінець. Родичі – безплатно.

З учительки арифметики – п’ять копійок”.

“Ми вже підкопалися майже до половини свинарника, і раптом – непередбачена катастрофа! – клята льоха Манюня провалилася в наше метро. Провалитися вона зуміла, а от вилізти – дзуськи! І зняла такий вереск, що причовгав дід. Ну і…

Гірко зітхаючи, ми засипаємо метро. Раз у раз злодійкувато озираємося – чи не заскочить нас зненацька дід, щоб нам’яти вуха. Хоч і обіцяв він, що не чіпатиме, поки не кінчимо, але хто його зна… “Ви б почули, як він лаявся, коли витягав льоху! Ох і лаявся! І де він отих слів набрався? “

“Проте діда не видно. І поки ми працюємо (а справа це довга й нудна), я вас познайомлю з моїм другом.

Ви, звичайно, знаєте, що є такий острів – Ява. В Індійському океані. Ото, що Ява, Суматра, Борнео, Целебес, – Великі Зондські.

Ну, так Ява – це не острів.

Ява – це мій найкращий друзяка і напарник. Ява Рень.

Мабуть, вам дивно, що то за ім’я таке – Ява? То він сам себе так назвав, коли йому лише років півтора було. Чи то воно, пискля мале, хотіло сказати: “Я – Ваня”, а вийшло “Ява”, чи то “Іван” у нього так прозвучало (бо насправді його Іваном звати), але причепилось оте “Ява” до нього, як реп’ях до собачого хвоста.

Навіть міліціонер товариш Валігура, що живе у нашому селі, так його зве.

У них взагалі вся сім’я інтересна.

Батько на скрипці грає. Корова – Контрибуція називається. А дід (ви уже з ним знайомі) – мисливець завзятий, на полюванні, коли стріляє, ліве око онучею зав’язує.

Бо в нього ліве око без правого не примружується. Як ліве примружить – праве саме заплющується. Але ж і б’є дід Варава з тою онучею, ох же ж і б’є!

Городські мисливці, що “Волгами” з Києва приїжджають, тільки ахають”.

“Він був уредний.

Так я вважав.

Бо він мене при всіх у калюжу пхнув, як я його картуза на вербу закинув. А я був у новісіньких шевйотових штанях. Мені мама тільки вранці у раймазі купила. І тими новісінькими штаньми я у самісіньке рідке багно сів. І Ганька Гребенючка так сміялася, так сміялася, що в неї аж булька з носа вискочила.

Я дружив з Антончиком Мацієвським. Він мене малиною частував. У них було багато в саду малини, а в нас не було. А малина з молоком – ви ж знаєте!

Я навіть більше, ніж вареники з вишнями, люблю.

Я гадав, що дружитиму з Антончиком і їстиму малину аж до старості. Але…”

“Диви, який ти хороший! А чи не ти, дорогий Яво, писав крейдою на сараї поза школою різні революційні слова проти завпеда Сави Кононовича”, – подумав я. Але не сказав нічого. Бо й сам я був грішний: писав на паркані колись нелітературні дурниці.

Бач, як недобре. Більше не буду!

Сповнені благородних почуттів, ми подалися до пішохідного моста, що вів на Труханів острів. По мосту безперервним потоком ішли люди. Куди ж це вони?! Там же і так сісти ніде… Ой, не інакше, як задавлять когось там сьогодні.

Не інакше, як будуть жертви!

Жертви… Що ближче ми підходимо до парашутної вишки, то дужче ворушиться у моїх грудях щось паршиве-паршиве – слизьке і холодне. Висока все-таки, зараза! Це тобі не верба, з якої ми в річку стрибаємо.

Як не розкриється парашут, то тільки – ляп! – і кавкнеш…

Цікаво, чи буває так, що не розкривається парашут на парашутній вишці… Чи бувають тут нещасні випадки… І жертви…

Перейшли ми міст, звернули ліворуч, до вишки. Інтересно, про що зараз думає Ява? Щось дуже він бадьоро йде, аж надто бадьоро. Так серйозні люди не йдуть стрибати вперше з парашутом.

Придивляюсь я до парашутної вишки – не видно, щоб хтось стрибав. Може, уже сьогодні була якась жертва… А ми, два дурні, йдемо…”

“І раптом у мене виникла несподівана думка: хоч би ким ми стали в житті, а солдатами ми станемо обов’язково. Це точно. Кінчимо школу і підемо в армію. І, може, навіть попадемо в ці табори, що в нашому лісі.

До полковника Соболя.

Ото було б здорово!

І будемо ми з Павлушею дружити найміцнішою, найвірнішою солдатською дружбою – до останньої краплі крові.

Ну, а… Ганька? Гребенючка?

Ну, що ж, хай буде й Ганька!

Хай буде Ганька-кулеметниця! Як у “Чапаєві”.

Хай!”

ТЕОРЕТИЧНІ ВІДОМОСТІ

Тореадор – учасник бою з биками, що завдає бикові смертельного удару шпагою.

Міжнародна рада з дитячої і юнацької літератури у 1979 році справедливо включила повість Всеволода Нестайка в особливий почесний список Г.-Х. Андерсена, як один з видатних творів дитячої літератури. Однією з кращих залишається ця повість в українській літературі і сьогодні.

У донбаському місті Дружківка з 2004 року працює дитяча бібліотека імені В. 3. Нестайка. “У 2002 році ми отримали нове приміщення й вирішили – щоб стати більш упізнаваними – назватися іменем відомого українського письменника, – розповіла “Тижню” завбібліотекою Тетяна Борисенко. – І провели своєрідне соціологічне опитування серед дітей”.

Юним дружківчанам пропонувалося кілька варіантів – починаючи з Лесі Українки. Та більшість із 80 респондентів написали прізвище “Нестайко”. На міському порталі Druzhkovka. com теж так пишуть: “Бібліотека “Нестайко””.

“В нас близько 100 книг Всеволода Зіновійовича, 30 найменувань, – каже завбібліотекою. – І вони завжди на руках. Просять їх і 4-річні дітлахи (щоб батьки почитали), й дідусі з бабусями.

ПРИКЛАД ТВОРУ

Всеволода Нестайка можна назвати справжнім чарівником художнього слова. Його твори про дітей відкривають юному читачеві дивовижний світ мрій і пригод, пошуків неординарних виходів із складних ситуацій, дружби й вірності, взаємної підтримки.

Повість “Тореадори з Васюківки” теж належить до таких творів, адже романтика щоденних пригод так захопила двох друзів Івана Реня і Павла Завгороднього, що іноді вони втрачають відчуття межі між реальністю та уявним світом, створеним ними самими.

Уже саме ім’я “Ява” налаштовує читача на якісь дивовижні історії й пригоди. “Мабуть, вам дивно, що то за ім’я таке – Ява? То він сам себе так назвав, коли йому лише років півтора було. Чи то воно, пискля мале, хотіло сказати: “Я – Ваня”, а вийшло “Ява”, чи то “Іван” у нього так прозвучало (бо насправді його Іваном звати), але причепилось оте “Ява” до нього, як реп’ях до собачого хвоста”. Хлопці є надзвичайними мрійниками, кожна хвилина життя яких сповнена вигадками й дотепами.

Навіть не збираючись нічого такого витворити, вони все одно проявляють таке нестандартне мислення, що всі навколо тільки дивуються. Чого варті тільки їхні пригоди на острові, у Києві… А от вони хотіли зробити добру справу й провести першу лінію метро у Васюківці.

Хлопці планують навіть провести вперше в історії Васюківки таке вражаюче видовище, як бій биків, під час якого подивитися на тореадорів Івана Реня і Павла Завгороднього приїдуть з усієї України, і їх покажуть по телевізору. Та все зіпсувала корова Контрибуція.

І не розуміють добрих намірів “тореадорів” ні їх рідні, ні односельці. Але друзі чужої іронії не сприймають. “От хлопці! Орли! Соколи!

Гангстери, а не хлопці!” – каже про них дід Саливон. Ява і Павлуша сприймають дідові слова “за чисту монету”. Вони згодні, щоб всі про них так говорили, щоб слава гриміла на всю Васюківку.

Повість “Тореадори з Васюківки” пронизана чарівним гумором, сповнена надзвичайним колоритом дитинства, проведеного на природі. Нам, дітям XXI століття, переважно дітям міст, мабуть, не вистачає цих чарів, цієї казки природи, однак твір Всеволода Нестайка дає нам це таке необхідне відчуття, що всі наші мрії народжуються в дитинстві.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 4.00 out of 5)

ПРИГОДИ МАЛЕНЬКИХ МРІЙНИКІВ (за твором В. Нестайка “Тореадори з Васюківки”)