До роботи над повістями “Вечорів на хуторі…” Гоголь приступився незабаром після приїзду в Петербург. Закінчивши Ніжинську гімназію вищих наук, він приїхав у столицю, мріючи “зробити життя свою нужною для блага держави”. Їм володіла палка мрія: принести користь людству, надійти на службу, що могла б дати “просторе коло дій”. Але Петербург неласкаво зустрів молодого провінціала.
Гоголь протягом довгого часу не міг знайти служби й змушений був тягнути тяжке існування. Нарешті він одержав місце в одному зі столичних департаментів,
Знайомство з Пушкіним і його друзями допомогло Гоголеві знайти свою дорогу – звернутися до занять літературою, написати “Вечора на хуторі біля Диканьки”. Спілкування з Пушкіним багато в чому допомогло починаючому письменникові завершити свій чудесний, свіжий і запашний добуток про життя народу
В “Вечорах на хуторі біля Диканьки” Гоголь обертає свої погляди до милого його серцю сонячній Україні. У житті її народу, у її піснях і казках бачить він справжню поезію й
Гоголь прекрасно знав життя й народну творчість України. Враження українського села оточували його із самого дитинства. Батько письменника був автором комедій, у яких широко використався український фольклор і зображувалися побут і вдачі українського села.
Бачив Гоголь у дитячі роки й вертепи (лялькові театри) з їхніми поданнями, повними задерикуватого українського гумору. Його однолітки по Ніжинській гімназії розповідали, що Гоголь у святкові дні відправлявся в передмістя Ніжина, до своїх знайомих селян, бував завсегдата їм на селянських весіллях. Інтерес майбутнього письменника до України відбився й у численних записах фольклору, які він заносив в “Книгу всякої всячини”, заведену їм вгимназии.
В “Вечорах на хуторі біля Диканьки” Гоголь створив глибоко ліричний, прекрасний образ України, перейнятий любов’ю до її народу. Цей образ розкривається письменником і в чарівних поетичних пейзажах, і в описі національного характеру народу, його волелюбності, хоробрості, гумору, лихих веселощів. Україна в книзі Гоголя вперше стала у всій чудесній красі, яскравості й разом з тим ніжності своєї природи, з її вільнолюбним і мужнім народом
По визначенню В. Г. Бєлінського, “Вечора на хуторі біля Диканьки” – це “поетичні нариси Малороссии, нариси, повні життя й зачарування. Усе, що може мати природа прекрасного, сільська життя простолюдинів звабливого, усе, що народ може мати оригинально-го, типового, – все це райдужними квітами блищить у цих перших поетичних мріях Гоголя”.
Перша ж повість “Вечорів”, “Сорочинская ярмарок”, починається описом сонячного, пекучого, що охоплює сладостним томлінням літнього дня на Україні. Тут все радостно й сліпуче яскраво: і невимірний океан неба, і тремтячий у ньому жайворонок, і запалені сонцем листи, і ставні соняшники в строкатих городах. Цей чудесний пейзаж як би випереджає й підготовляє картини народного життя, оповідання про любов гарних і чистих серцем Грицько й Параски. Їхня любов тріумфує всупереч злій і заздрій мачусі, дурості Соло-пия Черевика, користі й недоброжелательству, які коштують на дорозі їхнього світлого почуття, намагаються перешкодити його торжеству
Цей невигадливий, здоровий початок показаний і у вигляді самої Параски з її “круглим личком, із чорними бровами, рівними дугами поднявшимися над світлими карими очами, з безтурботно улибавшимися рожевими губками”. Скільки теплоти й серцевого співчуття в цьому описі молоденької селянської дівчини, перший раз, що потрапила на ярмарок так ще встрегившейся там зі своїм нареченим! Але в цій сцені немає нічого штучного, сентиментального: красуня охоче лущить соняшник, вона із задоволенням лотолкалась би між полотняними наметами торговців, що продають стрічки, серги й інші привабливі товари
Скільки життєвих, реальних фарб в описі ярмарку, скільки гумору, веселого лукавства в оповіданні про зустріч Солопия Черевика із Грицько Голопупенко, що легко заслужили повна довіра Солопия, великого аматора варенухи. Ці сценки, розмови немов вихоплені з життя й мають всі відтінки живого розмовного мовлення, тим невловимим гумором, що властивий народу
Одним з тих, хто особливо глибоко зрозумів тісний зв’язок творчості Гоголя з народом, був А. І. Герцен: “Не будучи по походженню, подібно Кольцову, з народу, він, Гоголь, належав до народу – по своїх смаках і по складу свого розуму”.
В “Вечорах на хуторі біля Диканьки” розкривається життя народу в її різних проявах: тут показані побут і картинки сучасної Гоголеві України, і народні перекази, і події давньої давнини.
(2 votes, average: 5.00 out of 5)