У комедії “Міщанин-шляхтич” висміюється прагнення головного героя, багатого міщанина Журдена будь-що долучитися до світу аристократів. Для цього він наймає вчителів, які вчать манерам вищого світу: музиці, танцям, фехтуванню тощо, викидає гроші на аристократське вбрання.
Засобом комічного у “Міщанині-шляхтичі”, по-першу, стає гумор. Це веселий сміх над наївністю героя. Адже до пуття в пана Журдена нічого не виходить. У новому вбранні Журден виглядає так, що служанка Ніколь не може стримати сміху. Хазяйновита та розсудлива дружина
Дуже комічно драматург демонструє повну неспроможність Журдена до великосвітських танців. Пісні аристократів видаються учневі нудними та тоскними, він любить невигадливі народні мелодії: “Про овечку”. Вчитель філософії натовкує свого учня прописними істинами.
Сміх до того ж викликає стійкість та впертість героя, який терпить весь цей хаос у своєму домі заради мети – виглядати справжнім аристократом.
Ще одним засобом комічного в творі є сатира – осудливий, злий
Він навіть хоче пожертвувати щастям дочки Люсіль – забороняє ії виходити заміж за коханого Клеонта, який не є дворянином. Батьки Журдена були купцями, але тепер герой намагається будь-що відхреститися від них.
Іронія – сміх, прихований за удавано-серйозним, також використовується як засіб комічного. Вчителі та кравець лестять своєму бездарному учневі, з серйозним виглядом захоплюються його “успіхами”, називають його “ваша милість”, “ваша світлість” – дворянськими титулами. З таким само серйозним виглядом проголошують нісенітниці “турки”, а насправді – перевдягені посланці Клеонта.
Останній за допомогою слуги все-таки вирішив домогтися руки Люсіль і видав себе за турецького аристократа.
(2 votes, average: 3.00 out of 5)