“Смутно існуючі люди будують світлий будинок соціалізму”. Ці люди, за словами героя “Котловану” Жачева, “шар смутних виродків”, сформувалися на тлі тих історичних подій, які потрясли Росію після 1917 року. У вогні страшного часу висохнули кращі духовні й моральні сили народу: “особи їх були похмурі й худі, замість спокою життя вони мали виснаження”. Виродившись духовно й фізично, герої “Котловану” дійсно являють собою виродків.
Котлован – це символ: образ місця, якого ні, і соціальної утопії. Платонов майстерно
“Котлован” – письменницький вимисел у чистому виді, це модель суспільного устрою казарменого комунізму. Події в ньому – джерело міркування письменника, його предос тережение майбутнім поколінням. Немає в повісті динамічної зміни подій, усе гранично спрощено, схематично, і сам образ котловану, монстра, що пожирає людей, нагнітає відчуття статичності сюжету.
Люди з’являються на котловані, зникають або залишаються. Люди вірять у майбутнє, працюють
Образи героїв створені як пародії на соціальні типи, породжені епохою,- це характерна риса антиутопії
Жорстока, нелюдська дійсність казарменого комунізму зіпсувала характери, долі персонажів. У добутку є особливі герої, які “усі знали, усі передбачали”. У них була одна проблема – знайти “речовину довгого життя”.
Це образ Головного, він так і називається нарицательно. Йому варто тільки дати вказівка, а завзяті виконавці типу Пашкина негайно передадуть вказівку масам. Прекрасно живуть пашкини, не терзають себе непотрібними питаннями, вірячи, що “щастя наступить історично”. Маса сама висуває такий тип людей, довіряючись їм
Головний герой, Вощев,- своєрідний народний філософ. Він був радий брати участь в “загальному існуванні”, але щоденна, виснажлива до отупіння робота розчарувала героя. Наприкінці роману Вощев доходить висновку, що краще б знову “нічого не знати й жити без надії в неясному прагненні марного розуму, аби тільки дівчинка була цілою…”. Дівчинка Настя – символ майбутнього. Її доля тісно пов’язана з долями будівельників котловану.
Настя успадкувала від матері, що вмерла в підвалі, страх перед новим життям, і щоб вижити, дівчинці потрібно щиро вірити в краще життя “без буржуїв” і “без кулаків”. Усі тягнуться до неї, готовлять для неї “дівоче придане” – соціалізм. Але, думаючи про майбутнє Насті, будівельники котловану забували, що в дитини повинне бути насамперед щасливе сьогодення.
Організована вбогість, сіра вбогість кожного дня, прожитого на котловані, гублять ледь, що почалася життя. Зі смертю дівчинки Вощев втрачає зміст подальшого існування
Знадобилося майже 60 років, щоб головні добутки Платонова: “Чевенгур”, “Котлован”, “Ювенільне море” – побачили світло, а читачі побачили мир, яким він відкрився письменникові на драматичному рубежі кінця 20- 30-х років. Потрібен був певний рівень розвитку демократії, щоб Платонов був опублікований. Щоб він був тепер зрозумілий, потрібно зре лое й мужня суспільна свідомість. Це особливе завдання, тому що читання Платонова не тільки великотрудне, але й радісно, тому що тепер уже очевидно, що так довго й ретельно приховуваний від радянських читачів Андрій Платонов – мудрий письменник, творчість якого змушує багатьох задуматися
Незвичайна мова добутків Платонова допомагає авторові розкрити читачам зміст задуманого. Мовлення автора і його героїв – це схована іронія. Його мова підпорядкована стилю епохи – стилю гасел і штампів.
Виявилося, що російський мова загублена, залишилися одні словесні виродки. Поступово ми приходимо до розуміння символіки автора
Епоха соціальних потрясінь виявила миру нового, ні на кого не схожого літописця її духовного буття. Визнаючи життя вищою цінністю, Платонов не вважав, однак, що всяке життя гідне людину. Письменник прагнув осягти сенс життя й призначення людини на Землі
” Віртуози-Майстра, геніальні винахідники й самозабутні борці за загальне щастя, у зображенні яких Платонов не знав ні утоми, ні повторів, пройшовши крізь вогненні труби свого натхнення і його реалізації, виявляють даремність своїх ініціатив” (І. Борисова). Як правило, вони жертви своїх власних або чужих ідей, що гинуть у зіткненні з невблаганної, штучної псевдореальностью.
Характерно, що в соціальних утопіях Платонова функція “таємного” героя передана другорядним або зовсім епізодичним персонажам. І хоча вони рідко з’являються в сюжетній канві оповідання, їхня значеннєва роль украй велика. У більшій мері таке спостереження ставиться до роману “Чевенгур”. С. Семенова, один із провідних дослідників творчості Платонова, справедливо побачила в “Чевенгуре” “цілий шар персонажів, що проходять тлом у романі про шалені перетворювачі” і отстаивающих права “неотменимой дійсності”.
Найбільш Значні серед них, крім Захара Павловича, коваль Сотих і селянин на прізвисько Недороблений. Обоє вони, будучи носіями народної свідомості, тверезо оцінюють трагічні події в країні й бачать перспективу подальшого розвитку нав’язаного народу казарменого соціалізму. Недороблений прозорливо попереджає чужих, сторонніх людей, одержимих ідеєю миттєвої соціальної перебудови, про страшні наслідки проведеної ними політики розкуркулювання селян
У повісті “Котлован” високим значеннєвим навантаженням відзначений епізодичний образ Івана Крестинина. Сцена прощання старого селянина зі своїм господарством різко виділяється на тлі гротескного оповідання своєї реалістичної випи-санностью, підсилюючи трагічність звучання в повісті теми колективізації:
“Старий орач Іван Семенович Крестинин цілував молоді дерева у своєму саду й з коренем розтрощував їх ладь із грунту, а його баба голосила над голими гілками – Не плач, баба, – говорив Крестинин. – Ти в колгоспі мужиковской давалкой станеш. А дерева ці – моя плоть, і пускай вона тепер мучається, їй же нудно усуспільнюватися в полон”.
Обертає на себе увага прийом, використана тут автором для посилення ідеологічного змісту епізоду: у той час як головні персонажі повести наділені лише прізвищами, герой, – появляющийся тільки ъ одній сцені, має прізвище, ім’я та по батькові. Авторський намір виявлений і в тім, що ім’я Іван Крестинин співзвучно словосполученню Іван – селянський син. Є в “Котловані” і пророцтва, близькі за змістом чевенгурским. У сцені розкуркулювання вражає сміливістю репліка одного із селян
“- Ліквідували?! – сказав він зі снігу. – Дивитеся, нині мене немає, а завтра ви не буде. Так і вийде, що в соціалізм прийде одна ваша головна людина!”
У добутках Платонова майстерно розкритий механізм міфологізації свідомості всіх шарів суспільства, не тільки пролетаріату, але й селянства. Письменник співчував народу, що потрапив у полон “штучної ідеї”, бачив у цьому не провину його, а лихо. Свою позицію він виразив словами коваля Сотих, котрий уважав комуністів гарними людьми, але дивними: “начебто нічого людина, а діє проти простого народу”. Платонов не бачив зловмисності в діях комуністів, що знищували селянство. Він розумів небезпеку ідеологічного мікроба, що вразив податливу росіянку грунт, населений народом, схильним до мрії про “прийдешнє царство правди”.
Політичне гасло, що обіцяє через кілька років райське життя, замінив отринутого Бога, і гаслу цьому самозабутньо вірили.
(2 votes, average: 2.50 out of 5)