Велика майстерність Гоголя-реаліста позначилося в поемі в створенні їм галереї безсмертних образів поміщиків, яскраво індивідуалізованих. Ця індивідуалізація досягається різноманітними прийомами. Насамперед серед цих прийомів слід зазначити підбор влучних слів (прикметників, іменників, дієслів, прислівників), що визначають ту або іншу сторону характеру виведеного діючої особи
От, наприклад, Манилов. Уже при першому згадуванні про нього в 1-й главі автор наділяє його наступними епітетами: “досить увічливий і чемний”. В 2-й главі,
В 7-й главі, де знову зустрічається Чичиков з Маниловим у місті, підкреслюються ті ж якості: “у зворотах самих тонк і приємних він розповів
До Ноздреву застосовується ряд епітетів, що розкривають поняття “разбитной малий”: відкритий, пряме, відважне; мисливець погуляти, історичний людина, багатобічна людина, тобто на всі руки; у нього невгамовна в’юнкість і жвавість характеру
Собакевич, навпаки, з першої ж появи рекомендується: “незграбний”, і ця якість підкреслюється й розширюється епітетами, що характеризують не тільки його особисто, але і його господарство. Собакевич схожий на “середньої величини ведмедя” (кличуть Ми-хайлом). Незграбність його натури зафіксована в тих дієсловах, якими відзначається процес його “обробки”: “рубала із усього плеча”, “вистачила”, “колупнула”, “не обскобливши, пустила на світло”.
У нього “міцний і напрочуд сточенний образ”, він “не добре скроєний, так міцно зшитий”.
Ця незграбність, міцність і громіздкість хазяїна доповнюється й навколишніми предметами й знаходить фіксацію насамперед у відповідних визначеннях. Грати двору міцна й непомірно товста, мовець про те, що хазяїн клопотав про “міцність”. На домашні прибудови (стайні, сарай, кухні) ужиті “повновагі й товсті колоди, певні на вікове стояння”. У селі всі “пригнано щільно”, всі “було упористо, без похитни, у якімсь міцному й незграбному порядку”. Грецькі герої на картинах у вітальні були міцні, “з товстими стегнами, нечуваними вусами”.
Хазяїн, сам “людина здоров і міцний”, “хотів, щоб і кімнату його прикрашали теж люди міцні й здорові”.
У кімнаті й інші речі такої ж властивості: усе було “міцно незграбно в найвищому ступені”; горіхове бюро – “на пребезглуздих чотирьох ногах: доконаний ведмідь”. Стіл, крісла, стільці – “усе було найважчої й неспокійної властивості” (зрівняй: і хазяїн, наступаючи на ноги, запитує: ” чиНе потурбував я вас?”).
Образ Плюшкина, що перетворився в “діру на людстві”, є втіленням цілковитого застою й загнивання, крайньої “старості” і запліснявіли ялини, і в характеристиці предметів, пов’язаних з ним, Гоголь запам’ятав ці якості. Старість на всіх будовах; “колода на хатах було темно й старо”, даху “протягали, як решето”; балкончики “покосилися й почорніли”; клади хліба – “застояні”; церква “испятнанная, истрескавшаяся”; городьба “зламана”; замок дивився “старезним інвалідом”; два бельведери “пошатнувшиеся”, стіни будинку “ощелива-ли… нагую… грати”; сад “старий”, “зарослий ш заглохлий”, в “спустінні” із цілим поруч, що розкривають ці якості, деталей; “цвіль уже покрила старе дерево на огорожі й воротах”, юрба будов “ветшавших”; усе дивилося “похмуро”, це – “вимерле місце”. У кімнаті – зламаний стілець, годинники із зупиненим маятником, що пожовк гравюр, що почорніла картина й т. д.
Своєрідним прийомом в окресленні портрета діючих осіб є повторення тієї або іншої зовнішньої риси, що, зовсім природно, знаходить вираження всловах.
Так, наприклад, в образі Манилова, при першому ж знайомстві, підкреслюється, що в нього “ока солодкі, як цукор” і що він їх щулив щораз, коли сміявся. В 2-й главі, де в основному розкривається образ Манилова, Гоголь знову зупиняється на його портреті й зауважує: “У цю приємність, здавалося, надто було передано цукру”. Коли Чичиков надзвичайно лестно відгукнувся про губернатора, Манилов підтримав його в цій оцінці й “від задоволення майже зовсім замружив ока, як кіт, у якого злегка пощекотали за вухами пальцем”.
При зустрічі Манилова із Чичиковим: у місті, перед здійсненням купчої, “у Манилова від радості залишилися тільки ніс так губи на особі, ока зовсім зникли”. Нарешті, коли все місто було стривожено покупкою Чичикова й чиновники звернулися до Манилова, він відгукнувся про Павла Івановичеві в самих утішних вираженнях, “додавши кілька думок щодо дружби й симпатії вже із замруженими очами”.
Наполегливе повторення типових для даного характеру зовнішніх рис портрета впадає в око й в образі Собакевича.
В 1-й главі Собакевич характеризується як людина “незграбний на погляд”. Ця якість підкреслюється й заглиблюється в 5-й главі. Собакевич схожий “на середньої величини ведмедя”.
Гоголь завзято обіграє це слово: фрак ведмежих кольорів; Чичиков визначає Собакевича: “ведмідь, доконаний ведмідь”. Кликали його – Михайлом Семеновичем. ” чиНародився ти вуж так ведмедем або омедведила тебе закуткове життя”, – висловлює про нього свій висновок словами Чичикова Гоголь. Собакевич у своїй спритності зіставляється з ведмедем, “який уже побував у руках, уміє й перевертатися й робити різні штуки на питання: “А покажи, Миша, як баби паряться?” або: “А як, Миша, малі хлопці горох крадуть?”
Незграбність Собакевича розкривається многообразно: через процес “обробки” його особи “натурою”; через портретні деталі, дані прийомом порівняння: спина широка, “як у вятских приосадкуватих коней”, ноги, “походившие на чавунні тумби, які ставлять на тротуарах”, взуті в чоботи “велетенського розміру”; через манеру триматися: тримав він свій “образ” “більше униз, чим нагору”; “шиєю не перевертав зовсім, і в силу такого неповороту, рідко дивився” на співрозмовника. Коли Чичиков приступився до викладу своєї справи, Гоголь відзначає позу Собакевича: він “злегка пригнув голову”; під час викладу Чичиковим своєї справи Гоголь уважно стежить за повой Собакевича й відзначає: Собакевич усе слухав, “нахиливши голову” (два рази), “нагнувши голову”.
У портреті Плюшкина впадає в око насамперед підборіддя, що виступає дуже далеко вперед, так що “він повинен був щораз закривати його хусткою, щоб не заплювати”. Це підборіддя з нижньою частиною щоки походив “на скребницю із залізного дроту”. Далі в портреті відзначаються маленькі очі, які пильно всіх оглядають, усі виглядають, очі, що не потухнули й бігали, як миші, з-під високо вирослих брів.
Особливо наполегливо підкреслюються його губи “промурмотав крізь губи” (зубів у нього не було); “став жувати губами”; “знову став їсти губами”; “зупинився, пожевал губами” і тремтячі руки, як у справжнього скнари (“руки його затремтіли, як, ртуть”; гроші від Чичикова він прийняв “в обидві руки й поніс їх до бюро з такою же обережністю, начебто б ніс яку-небудь “. рідина, щохвилини боячись расхлестать її”).
(2 votes, average: 2.50 out of 5)