Порівняння образів Орисі Петрівни й Иудушки в романі “Добродії Головлеви”

Роман “Добродії Головлеви” – зла сатира на дворянський стан. З невблаганною правдивістю малює Щедрін картину руйнування дворянської сім’ї, що відбиває занепад, розкладання, приреченість кріпосників. Весь сенс життя Головлевих полягає в корисливості, нагромадженні багатства й боротьбі за це багатство. Вражають підозрілість, бездушна жорстокість, лицемірство, взаємна ненависть, що панують у цій сім’ї. Приобретательская діяльність Орисі Петрівни, заснована на вижиманні останніх соків з мужика, проводиться під прийменником збільшення

багатства сім’ї, а фактично – тільки для ствердження особистої влади.

Навіть власні діти для неї – зайві роти, які потрібно годувати, на які потрібно витрачати частину стану. Дивують спокій і безжалісність, з якими Орися Петрівна спостерігає, як розоряються й умирають в убогості її діти. І тільки наприкінці життя перед нею встало гірке питання: для кого вона жила?

Деспотична влада Орисі Петрівни, матеріальна залежність дітей від сваволі маменьки виховували в них облудність і догідництво. Цими якостями особливо відрізнявся Порфирій Головлев, що одержав від інших членів сім’ї прізвиська

“Иудушка” і “кровопивушка”. Иудушка з дитячого років зумів обплутати “милого друга маменьку” павутиною неправди, підлабузництва й ще при її житті заволодів всім багатством. Син виявився гідний материнського виховання

Иудушка Головлев, як і Орися Петрівна, – це літературний тип, у якому з найбільшою силою сконцентровані риси хижака, паразита, лицеміра, це узагальнення пороків усього класу власників. Иудушка Головлев діє тільки “за законом”, тому що закони, що існували як до реформи, так і в післяреформений час, дозволяють йому безкарно висмоктувати кров з безправних селян, доводити до самогубства власних дітей, оббирати й розоряти родичів. З безсоромним лицемірством робить він підлі вчинки, супроводжуючи їхніми нудотно-солодкими словами.

Обібраного до нитки брата Степана, якого мати кормила солониною, він ласкаво корить за поводження й говорить, що той міг би є й “говядинку”, і “телятинку”, якщо б поводився поскромнее.

Історія сімейства Головлевих свідчила про історичну закономірність виродження дворянства. Мати й син – дві ланки в одному ланцюжку, бездушшя й деспотизм однієї породжує лицемірство й жорстокість другого

Коли намагаєшся охопити думкою вся нескінченна кількість сатиричних персонажів, що встають перед нами зі сторінок творів М. Е. Щедріна, те спочатку навіть губишся: така їхня безліч і настільки вони різноманітні. Один з найвідоміших сатиричних персонажів Щедріна – Иудушка Головлев, головний герой роману “Добродії Головлеви”.

Чим же привернув загальну увагу Порфирій Володимирович Головлев – благовидна людина з м’якими, вкрадливими манерами і єлейно-ласкавим мовленням? Що являє собою цей сатиричний образ, відразу ж після опублікування роману визнаний класичним?

У першій же главі роману ми зіштовхуємося з характеристикою Порфирія Володимировича Головлева: “Порфирій Володимирович, – пише Щедрін, – відомий був у сімействі під трьома іменами: Иудушки, кровопивушки й відвертого хлопчика. З дитячого років любив він приголубитися до милого друга маменьке, нишком поцілувати її в плічко, а іноді й злегка понаушничать. Нечутно відчинить, буває, двері матусиної кімнати, нечутно прокрадеться в куточок, сяде й, немов зачарований, не зводить очей з маменьки, покуда вона пише або возиться з рахунками. Але Орися Петрівна вже й тоді з какою-те підозрілістю ставилася до цим синовним запобіганням. І тоді цей пильно спрямований на неї погляд здавався їй загадковим, і тоді вона не могла визначити собі, що саме він виливає: отруту або синовнюю шанобливість”. Прізвиська ці відразу ж розкривають сутність героя.

Порфирій не був Іудою, а саме Иудушкой. Він був позбавлений того розмаху, що відрізняв похмуру фігуру, відбиту в Євангелії. Иудушка жодного великої провини за все життя не зробився

Зрадництво – невід’ємна властивість його особистості. Він віддає всіх і завжди. Але й особистість, і вчинки його настільки крейди, буднични, повсякденні, що викликають не стільки обурення, скільки почуття бридливості й огиди. Иудушка – ханжа, лицемір, капосник і пустослов. Иудушка – продукт матеріалізації гнилих випарів го-ловлевского гнізда.

Прослуживши більше тридцяти років у департаменті, він у досконалості опанував формальної, показушной діловитістю, що так цінується начальством. Иудушка дослужився до генеральського чина

Вийшовши у відставку й оселившись у Голів леві, він повністю зрадився безконтрольного ледарства, що мала “всі зовнішні форми посидющої, непосильного праці”. Було щось павукове у звичках Иудушки, у способах нападу на жертву. Иудушка, намітивши чергову жертву, починає кружляти навколо її й присипляти її пильність клейкою патокою словесного гною.

Тому в мовленні Иудушки переважають зменшувальні, ласкательние суфікси, пришепетивающие словесні звороти. Він майже ніколи не говорить: бог, мужик, масло, хліб. У його вустах слова постійно знаходять єлейно-сюсюкающий вид: боженька, мужичок, маслечко, хлібець

Виступаючи в ролі кровопивушки, він обставляє свої дей ствия найлютішого лихваря так, щоб за формою вони виглядали актом християнського благодіяння. Так він надходить завжди. Йому потреби ні, що у святість його вчинків ніхто не вірить.

Для нього важливо, щоб за формою все обстояло як покладено. Иудушка ограбував власну матір і вигнав її з будинку, але проробив все це, дотримуючи видимості самої відданої синовней шанобливості. У житті Иудушка – актор. Він постійно грає в інсценованій їм комедії роль, і притім завжди саму підлу.

Иудушка релігійний, але й з Богом він лицемірить, охоче беручи участь у розігруванні обрядової сторони релігії. Він знає масу розхожих афоризмів, затертих прописних істин, якими відгороджується від необхідності приймати неугодні йому рішення

У Головлево зненацька приїжджає Петенька, молодий офіцер, єдиний оставшийся в живих син Иудушки. Батько заздалегідь вирішує: якщо син приїхав за грошима, відмовити. Він репетирує сцену майбутньої розмови, підбирає афоризми, від яких, як від непробивної броні, відскакують всі резони. Не одержавши від батька допомоги, Петенька гине. Коли при аналогічних обставинах застрелився старший його син, Володя, Иудушка отслужил по ньому панахиду.

Так само він надійшов і цього разу. Ні каяття, ні каяттів совісті: він надійшов за законом. Иудушка любить посилатися на закони. Закон, як і Бог, що не сходить із його мови, – його моральна опора, точніше, основа його аморальної філософії

Кінець Иудушки закономірний. Він, все життя чтивший церковну обрядовість, умирає без покаяння. У глуху ніч відправився Порфирій попрощатися з могилою матері, а ранком знайшли в дороги засипаний мокрим снігом покляклий труп.

Виявилося, що совість в Иудушки не начисто була відсутня, а тільки була загнана й позабута. Але було вже пізно. Занадто довго він грішив, щоб можна було щось змінити й виправити. Цим завершальним штрихом, що свідчить про здатність автора проникати в самі потаєні глибини людської психології, Салтиков-Щедрін підбив підсумок похмурої й заплутаної історії деградації особистості в буржуазному світі