Твір-роздум за твором Лесі Українки “Давня казка”. На мою думку, Леся Українка недаремно назвала свою поему “Давня казка” Усі ми з дитинства любимо Казки, бо вони оповідають про цікаві події, захоплюючі пригоди та протистояння, але мають глибокий алегоричний, повчальний зміст. Поема Лесі Українки так само мас неабиякий філософський зміст: вона побудована на протистоянні двох персонажів (у теорії літератури такі персонажі, називаються героями-антагоністами), а саме: Поета та лицаря Бертольда. Створені авторкою образи є ніби уособленням
Мені сподобалось, що Леся Українка не нав’язує читачеві своєї думки, своєї акторської характеристики (хоча й висловлює своє ставлення до зображуваного).Змальовуючи яскраві казкові образи, поетеса вкладає у них різну життєву філо софію і дозволяє читачеві самому сформувати ставлення до Поета та Бертольда, знайти власну позицію, дійти власних висновків.
У чому ж різниця між Поетом та Бертольдом? Читач одразу бачить, що відмінності між вдачами цих персонажів принципові. Вже в першій
Бертольдові важко це зрозуміти. Авторка так характеризує свого персонажа, лицаря Бертольда:
Був він гордий та завзятий,
Але ж тільки на упертість
Та на гордощі багатий.
У житті ж Бертольд має зовсім інші цілі, він приземлений та практичний. І здавалося б, нічого немає поганого в практичності, але така тонка межа між життєвою практичністю та приземленістю, бездуховністю. Лицареві важко оцінити щось, що не можна побачити: краса духу, сила мистецтва видаються йому фантомами, ілюзіями:
Я б віддав отой химерний
Твій таємний світ надхмарний
За наземне справжнє графство,
За підхмарний замок гарний.
Але коли лицар чує слова поета, навіть він не може встояти перед ними, навіть він визнає силу слова:
Довго й лицар слухав пісню,
Далі мовив на відході:
“Що за дивна сила слова!
Ворожбит якийсь, та й годі!”
Пізніше лицар не раз упевнюється в магічній силі слова: Поет допомага йому завоювати серце коханої за допомогою серенади, пісні поета допомагають війську здобути перемогу… Але коли Бертольд повертається з військового походу, він встановлює свої порядки в графстві: податки та мита роблять життя народу нестерпним, а про справедливість законів годі й мріяти. Тоді співці знову беруться до справи: силою свого слова вони і звеселяють людей, і нагадують про те, що справедливість існує, але її треба вибороти, не миритися зі своєю долею, а боротися за краще Майбутнє.
Але, як виявляється, лицар Бертольд визнає цілу слова тільки тоді, коли воно стоїть на сторожі його інтересів. Без жодного покору сумління правитель вирішує підкупити співця, все ще вірячи в те, що за іронії все можливо. Але Поет знов виказує не тільки безкорисливість, а й небайдужість до житгя народу, до справедливості та рівності серед людей. Поет відкиває пропозицію графа стати його придворним співцем:
Не поет, у кого думки
Не літають вільно в світі,
А заплутались навіки
В золотії тонкі сіті.
Не поет, хто забуває
Про страшні народні рани,
Щоб собі на вільні руки
Золоті надіть кайдани!
Своє життя Поет, за наказом Бертольда, доживає у темниці, проте він не боїться навіть ув’язнення, знаючи, що правда на його боці. Він лишає по собі свої “пуми-чарівниці” та учнів, що продовжують його справу. За словами Лесі Українки, протистояння правителів та поетів триває і досі, а коли воно зникне, “то і мочиться давня казка, а настане правда нова”.
Твір Лесі Українки “Давня казка” побудований на суперечностях між двома героями – Поетом і лицарем Бертольдом – тобто між силою мистецтва слова та силою влади й примусу, між силою духу та орієнтацією на матеріальне. Напевно, “правда нова” зараз набагато ближча, ніж за часів створення поеми: ми можемо вільно висловлювати свої думки, закінчилися страшні часи суперечок через ідеологічні переконання… Але ми маємо пам’ятати про “давню казку” видатної української письменниці, аби не припуститися колишніх помилок і наближати “нову правду”, втілювати її у нашому житті.
(3 votes, average: 2.33 out of 5)