ПОПОВИЧ-БОЯРСЬКА КЛИМЕНТИНА (03.02.1863, с. Велдіж, тепер Шевенкове Долинського р-ну Івано-Франківської обл. – 07.05.1945, с. Новосілка-Костюкова Борщівського р-ну Тернопільської обл.) – педагог і письменниця.
Народилася в сім’ї вчителя. Середню освіту здобула у Львові. Вчителюючи в Галичині й на Буковині, приєдналася до руху за жіночі права. Була кореспонденткою І. Франка, який сприяв уходженню її в літературу, формував світоглядно і творчо.
З 1884 р. почала друкуватися в журналі “Зоря”, альманасі “Перший вінок”, календарі “Просвіти”
Ліричний набуток К. Попович-Боярської представлено в антологіях “Акорди” та “Українська муза”. Писати вона розпочала в дусі фольклорної лірики кохання (вірш “Мусиш любити!”). Лірика поєднувала романтичне світовідчуття з реалістично – “народницьким” уболіванням над долею “невільного брата, сіроми” (“Де Бог мій?”), над “народним гнітом” (“Покинь”), який не дає думці летіти в надхмарний простір. їй властиві й лірико-філософські нотки в осмисленні життя й смерті (“Ілюзії”, “Стоїть умерти!”).
К. Попович-Боярська працювала й на епічному полі
Київ).
Літ.: Тридцять українських поетес. Антологія. К., 1968; Українська муза.
К., 1994.
В. Погребенник
(1 votes, average: 5.00 out of 5)