Поняття про службові частини мови. Сполучники і сполучні слова

В укр. мові є 10 частин мови, з яких 6 повнозначних (іменник, прикметник, числівник, займенник, дієслово, прислівник); і 3 служб. (прийменник, сполучник, частки); окремо стоїть вигук. Повнозначними частини мови наз-ся тому, що мають лексичні та граматичні значення і є членами речення. Через те їх ще називають самостійними частинами мови. Службові слова виконують лише служб. фун-ю, є грам. засобами вираження звязків і відношень між словами в реченні (сполучники та прийменники) або надають цілому реченню чи окремим його членам смимлових та емоційних відтінків

(частки). Вигуки не належать ні до службових, ні до повнозначних слів.

Вони являють собою слова, що виражають почуття або волевиявлення, але не називають їх.! Слова можуть переходити із однієї частини мови в іншу. Наприклад, іменник коло (Ой, зійди, зійди, ясен місяцю, як млинове коло ) перейшов у прийменник (Терен, мати, коло хати, в нього цвіт біленький) та ін.

Сполучники є класом службових слів, які вживаються для вираження логіко-граматичних звязків між однорідними словами, словосполуч-ми і частинами складного речення. 1. За морфологічним складом усі сполучники поділ-ся на:

Прості ( непохідні): а, бо, і

(й), ні, та, чискладні (похідні) – утворилися з інш. чпстин мови: якщо (як+що),проте (про+те), нібі2.За способом уживання: – одиничні – неподільні спол., що не повтор-ся при кожному однорідному членові складн. речення: і, а, але (Але Петро вже розігнався і сунув руку просто в вогонь) – повторювані – повтор-ся при кожному однорідному членові: і…і / ні…ні/ то…то/ чи…чи – парні – складені похідні спол.,кожна частина яких належить до різн. членів речення: не тільки…але й / як…так і/ як не…так/ якщо…то3. За значенням сп. бувають:- сурядності (для з’єднання однорідних членів або рівноправних речень): а) єднальні: і(й), та (в знач. і), також, і…і, ні…ні, не тільки…а й б) розділові: або, чи, або…або, чи…чи, то…то в) протиставні: а, але, та (в значенні але), зате, проте, однак – підрядні (для приєднання підрядних речень до головного): а) порівняльні: як, що, мов, мовби, немов, наче, буцім… б) часові : перед тим як/ відтоді як/ тільки що… г) причинові: бо, тому що, через те що, оскільки д) мети: щоб, для того щоб, задля того щоб е) умовні: якщо, коли б, аби раз ж) допустові: хоч, хай, нехай, дарма що… з) наслідковий: так що – пояснювальні (для приєднання уточнюючих слів і речень): тобто, цебто, або (тобто), чи(тобто), а саме. Значення морфології у шкільному курсі дуже велике і визначається тісним звязком з лексикою і словотвором, з синтаксисом ( при опрацюванні граматичних властивостей слова слід врахувати і його лексичне значення, і будову, і функції у складі синтаксичних одиниць).

Засвоєння відомостей з морфології є передумовою підвищення орфографічної, пунктуаційної, стилістичної грамотності учня, засобом розвитку їх мислення. Як і під час вивчення інших розділів, при вивченні частин мови учні виконують вправи на аналіз мовного матеріалу, видозміну готового тексту і конструювання. Серед аналітичних вправ найчастіше застосовують морфологічний розбір у різних його видозмінах.

Важливи, щоб він здійснювався не механічно, за готовою схемою, а був результатом свідомого врахування граматичних значень слів.

У односкл. реч-ні пред. основу форм. 1 ГЧ. Більшість науковців схиляються до думки, що прис. голов.

Щодо підмета відомі кілька підходів: розгляд. як незалежн. член (Мєщанінов, Блумфілд); як вершинний ел., що домінує над прис. (Шахматов, Пєшковський); як ел. підпорядкований стр.-грам. сутності прис. (Потебня).

Специфіка предикат. зв’язку не дає змоги встановити ієрархію гол. членів. Зв’язок між підм. і прис. – координація, тяжіння (коли прис. ім. складений або бінарний), співположення (присудок виражений М. в. /Земля у росах…/. У деяких підручниках зв’язок між підметом і прис. наз. узгодження (Кулик) – це не логічно.

66. Поняття про відокремлення. Відокремлені обставини. Методика вивчення пунктуації в середній школі.

Відокремлення – це смислове та ритмо-інтонаційне виділення другорядних членів реч-ня для посилення їхнього значення у сем.-грам. структ. реч-ня.

Теорія. Спершу виникає поняття скорочених речень. Греч “Практическая рус. грам-ка”, 1834 р.: дієприс. і дієприк. звороти – скорочені підрядні реч-ня. Буслаєв створив ціле учення про скорочення речень, переважно підрядних.

Потебня уперше відзначив напівпредикат-ть у ВЧР. Пєшковський “Рус. синтаксис в науч. освещении”, 1933 р.: докладно розглянув умови відокремлення. Термін на познач. зв’язку між ВЧР і гол. словом – напівпредикативність.

На думку деяких учених, не всі ВЧР є напівпред-ми. Вони виділ.: 1. напівпред-ні ( дієприк. і дієприсл. звор.), 2. пояснювальні (відокрем. уточ. обстав. і означ.)

1. Відокрем. обст. (далі ВО). За морф. вираж. под. на 4 групи: 1.ті, що вираж. одиничн. дієприсл. і дієприсл. звор.; 2.вираж. ім.-прийм. звор.; 3. порівняльн. звор.; 4.прислів. і прислів. звор. Дієприсл. звор. викон. ф-ції різних обст. :1.здебільшого ОСД (якщо такі обст. з’єднані неповтор. спол. чи, або, та, і – кома не став. Часто такі обс. вираж. дієприсл. звор. фраз. типу: не чуючи ніг, не покладаючи рук, розкривши рота, позичивши у сірка очей тощо. Якщо вони у постпоз., то не відокрем, а у випадку інверсії (дистантна або препозиц. до присудка) – виділ.

Такі обс. ввод. спол. мов, наче, ніби, що надають їм ірреального або порівнял. знач. Не відокрем. обст. спос. діє тільки за таких двох умов: а) якщо вони передають псих. чи фіз. стан людини, знаходж. у просторі: сидячи, стоячи, лежачи.; б) стоять безпосер. біля прис. 2. ОЧ. 3. ОП, передаються дієприс. з сем-кою інтелект. чи псих. процесів: розуміючи, знаючи, міркуючи, боячись, надивившись, дивлячись.4.у ф-ції ОМ виступ. дієприсл. зі знач. прагнення до чогось: шукаючи, добиваючись, сподіваючись тощо.

5. ОУ. 6. Зрідка у ф-ції ОД./ І, одстраждавши, знов, мабуть, страждав./

2. Ім. + прийм. Завжди відокрем. обст, що ввод. прийм.: починаючи з, кінчаючи, незважаючи на. (ут. внаслідок переходу з дієприсл.) Залежно від стр-ри, смислового навантаження і позиції щодо прис. можуть відокр. або не відокр. обст., що ввод. такими прийм. : відповідно до, подібно до, залежно від, у зв’язку з, згідно з, завдяки, внаслідок, всупереч, на випадок, за браком, за відсутністю тощо. На користь відокрем. будуть такі ознаки: а)пош. стр-ра; б)особл. смисл. навантаження; в)позиція перед прис.(інверсія).

Обставини можуть мати сем-ку причини, допусти, умови.

3. Порівн. звор.(ПЗ) Ввод. у реч-ня за доп. спол. як, мов, немовби, немовбито, нібито, наче, неначе, неначеб, неначебто, буцім, буцімто. ПЗ виступають у 2-ох ф-ціях: а) обст. спос. дії; б) обст. міри і ступ. Не слід виділяти пор. звор. у складі компаративних фраз-в (ллє як з відра, спить як убитий, сичить як змія, липне як смола), але якщо компоненти фраз-мів зазнають стр-них змін, тоді вони відокрем. Увага!

Слід відрізняти ПЗ від підрядних порівняльних частин (їхніми показниками є обстав. і придієсл. дод., бо вони представ. групу присудка, їх не може бути у ПЗ).

4. Прислів. і прислів. звор. Виділення факультативне. Зрідка відокрем. “-“./ На долівку закапала вода – розмірено, мов стукіт годинника./