Розмірковуючи над загадкою популярності поезії Анни Ахматової, перш за все думаєш про одну особливість – вміння сказати небагатьма словами про найглибші почуття, про найсокровенніше. Так в одному з віршів “Молюсь окопному лучу”, на перший погляд, лише змалювання гри сонячного промінця “на рукомойнике моем”. Про душевний стан майже нічого не сказано, але “серце пополам” – найвиразніше говорить про напругу чекання й переживання ліричної героїні. Усі її втрати пропущені через сприйняття світу. І деталі промовляють краще
Бензина запах и сирени, Насторожившийся покой…
А з цим пейзажем сторожке тривожне відчуття втрати:
Он снова тронул мои колени Почти не дрогнувшей рукой.
З жіночою чутливістю Ахматова сприймає недомовленість, звідси й певна обірваність кінцівок. У відповідь на пронизливе:
“Это все… Ах, нет, я забыла, Я люблю вас, я вас любила Еще тогда!” –
Всього одна репліка – “Да”. І ця крапка в кінці така безнадійна й безповоротна, як найгірша втрата. Саме це вражає в ліричних віршах Ахматової – вміння передати тонкий нерв людських стосунків. Інколи вона вдається до іронії, як
Так гладят кошек или птиц, Так на наездниц смотрят стройных…
Так довго чекати, сподіватися, мріяти про зустріч, щоб відчути відстороненість. І цю втрату поетеса висловлює через іронічне:
“Благослови же небеса – Ты первый раз одна с любимым”.
Анна Ахматова відкриває безмежний світ, у якому немає нічого випадкового, немає чужого. Кожен день, кожна річ – мить такого короткого й прекрасного життя. Вона відкрила безповоротність фраз і біль випадкових рухів. У короткому вірші “Сжала руки под темной вуалью” достовірна і трагічна історія кохання і втрати:
Задыхаясь, я крикнула: “Шутка Все, что было. Уйдешь я умру”.
Улыбнулся спокойно и жутко И сказал мне: “Не стой на ветру”.
За останньою фразою криється так багато, що й не сказати. На перший погляд, піклування про здоров’я героїні, а насправді констатування безповоротного рішення. Це втрата.
Вороття немає. Отже, “поезія втрат” – це те, що робить лірику Ахматової пронизливо щирою. Витонченість сприйняття і уміння передати кількома словами цілий сумбур почуттів – ось особливість поезії ранньої Ахматової.
(2 votes, average: 2.50 out of 5)