У країнах Європи XVІІ століття поезія переживає бурхливий розквіт, перебуває на гребені літературного життя, породжує неозору кількість талановитих, неабияких творчих особистостей, серед яких Гонгора, Кеведо, Донн і Мільтон, Маріно, Малерб, Реньє, Теофіль де Віо, Лафонтен і Буало, Вондел, Флемінг і Гріфіус. Один уже перелік цих імен свідчить про те, яке принципово важливе місце посідаєXVІІ століття в історії європейської поезії. Але це лише перелік світил найвищого рангу, та і то вибірковий, неповний.
Біля витоків англійської поезії бароко
Працював секретарем у впливового придворного, сераТомаса Еджертона. Закохавшись у племінницю патрона Анну Мор, таємно одружився з нею. Коли Еджертон дізнався про це, він вигнав Донна і добився його ув’язнення. У 1611 р. Донн створює “Анатомію миру”, в 1612 -“Розвиток душі”. Звільнившись з в’язниці,
Двічі був депутатом парламенту. Його сім’я швидко росте – протягом кількох років у дружини практично щорічно народжується дитина. У 1617 р. Анна помирає, і відтоді твори Донна набувають похмурих тонів. Він стає настоятелем собору святого’Павла в Лондоні, під кінець життя – єпископом.
Помер поету 1631 році.
Джон Донн майже не друкував своїх віршів. Перша збірка його творів вийшла вже після смерті поета. Джон Донн не добивався мелодійного звучання віршів, але в них була присутня особлива внутрішня сила, з якою поет передавав складні відчуття, муки і суперечності любові, страждання, смерть і її філософський сенс, внутрішню боротьбу емоцій.
Джон Донн звільнив англійське віршуван,-ня від канонів і стереотипів, створив нову поезію, засновану на самопізнанні і самозаглибленні. Поезія Джона Донна будується переважно не на логічних образах, а на зміні різних настроїв, переживань і думок. Рання і зріла лірика Донна пов’язана з ідеалами Відродження.
Пізня лірика – “Священні сонети”, “Духовні вправи”, гімни, з їх спокоєм і утихомиренням – створена в традиціях барочної поетики.
У поетичних сатирах Франсіско де Кеведо і Вільегаса на перший план виходить комічний початок. При цьому поет вдається до бурлеску; примушуючи вульгарне торжествувати над піднесеним, демонструючи блискучу Дотепність. У любовній поезії Кеведо вдається надати віршам відтінок рицарського звучання.
Гострота в завершальних віршах його любовних сонетів визначає різкий поворот думки.
Для поезії бароко характерне, з одного боку, загострене відчуття суперечності світу, а з іншого – прагнення відтворювати життєві явища в їх динаміці, мінливості. Барочні поети звертаються до теми непостійності щастя, хисткості життєвих цінностей, всесилля долі й випадку. Оптимізм Ренесансу змінювався у поетів бароко похмурою оцінкою дійсності, а захоплене поклоніння перед людиною – підкресленням її подвійності, непослідовності, зіпсованості; оголенням невідповідності між видимістю речей і їхньою суттю – зображенням розірваного буття, зіткнення тілесного і духовного начал, прихильності до краси і усвідомлення тлінності земного існування.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)