Чому на світі так багато поетів? Хіба не все ще сказано? Можливо, й багато, тому, що кожен поет додає до всесвітньої скарбниці поезії щось неповторне. І ми відчуваємо: без цих слів не можна цілком розуміти світ. То чому ж Артюр Рембо, який віддав поезії так мало часу?
Вірші Артюра Рембо – це сповідь людини, яка відчуває своє “я” контрастом до світу. Усе, що він робив, як мислив – це суцільний виклик писаним і неписаним законам суспільства. Поет шукав своє місце серед дерев, вулиць, людей і звірів – те єдине місце, що належало б тільки
В блакитні вечори стежками йтиму я, Колотиме стерня, траву почну топтати; Відчує свіжість піль тоді нога моя, Я вітру голову дозволю овівати.
Природа надає душі поета набагато більше, ніж естетичне задоволення від прекрасних краєвидів. У мовчанні й шепоті листя, у хлюпотінні води й криється гармонія, якої так прагне поетова душа. Не випадково ж він пише слово Природа з великої літери. Вона несе “безмежної любові лиш припливи”, і тому герой стверджує:
З Природою, немов із жінкою, щасливий…
Здається,
О неземна Сурма, де окрито скрегіт гострий, Мовчання Янголів, світів безмовний простір, Омега, блиск його фіалкових очей.
Отак, бунтуючи проти впорядкованості і розміреності, порушуючи усі правила, Артюр Рембо знайшов свій ключ до пізнання світу. Він щедро й щиро діться своїми відкриттями з читачем, аби ми лише схотіли побачити світ у звуках, у всій його багатобарвності.