У Стародавній Греції поряд з декламаційними поетичними творами не менш популярною була і пісенна лірика. У таких творах воєдино зливалися тексти і музика, тобто вірші не декламувалися, а співалися. Нажаль, мелодії пісенних творів стародавніх греків назавжди втрачені для сучасного людства, а ось тексти таких поезій до наших часів дійшли.
Прикладом пісенної лірики може бути творчість Сапфо і Анакреонта, до віршів яких можна добрати сучасні мелодії, що найкраще відповідають характеру творів античних поетів.
Очевидно, що у поезіях цих
Відомо, що Анакреонт прожив щасливе і довге життя, перебуваючи при дворах багатих можновладців у Фессалії, а Афінах і на острові Самос. Помер поет у віці вісімдесят п’ять років. Усе своє життя він захоплювався придворними бенкетами, веселими розвагами, коханням і вином. Він часто закохувався, причому розлучення
До нашого часу дійшло зовсім небагато поезій цього автора, але майже всі вони вражають оптимістичним і світлим сприйняттям оточуючого світу.
У своїх творах Анакреонт не пропагував пияцтво, а лише закликав радіти життю і веселитися. Він застерігав своїх слухачів: “пиймо не як скіфи, що без пісні сидять тихо”. Символ життєвих насолод для автора – це вино і квіти різних кольорів – зелені, голубі, жовті, червоні тощо.
Ніжна лірична мелодія, тонкий аромат вина, духмяні пахощі квітів, згадка про Ерота – все це свідчить про радісний настрій ліричних героїв Анакреонта, про їх кохання і піднесений душевний стан. Споглядання квітів і вживання вина народжують у душі автора милі серцю пісні.
Свою популярність серед людей сам Анакреонт пояснював так: “За слова свої, за пісні вам я буду вічно близьким: я вмію пити приємно, балакати вмію солодко”. Мабуть, саме зображення в його поезіях радісного і світлого кохання, без турботливого життя, сповненого приємних вражень і насолод, приваблювало і завжди буде приваблювати людей, у які б часи і де б вони не жили.
Щодо Сапфо – то це поетеса з острова Лесбос, яка й принесла цьому клаптику землі найбільшу славу. На острові вона була організатором своєрідної школи – літературного жіночого гуртка під назвою “Будинок муз”. За часів поетеси таке об’єднання було чимось незвичайним.
У гуртку жінки вчилися співати, танцювати і складати вірші. Незважаючи на те, що Сапфо жила на острові, який мав дурну славу, сама вона вела бездоганне життя.
Стародавніми греками дуже цінувалася поезія Сапфо, вони вважали її “рівною богам”. З неї створювали статуї, писали картини, її профіль карбували на монетах, а грецький філософ Платон називав поетесу десятою музою. За що ж так цінували сучасники Сапфо?
Більшість літературознавців сходяться в тому, що Сапфо можна вважати засновницею жіночої поезії, адже про почуття у своїх творах вона розповідала так, як це могла зробити лише жінка, причому жінка незвичайно талановита. Поетеса уважно вдивлялася у людські душі і бачила там муки нещасливого кохання, пристрасть і щастя, про які з великою щирістю і розповідала у своїх віршах.
“Жереб мені
Випав такий:
Серцем палким
Любити ласку весни,
Розкіш, красу,
Сонця ясне проміння”.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)