Небагато відміряла для поету, який все своє свідоме життя боровся за звільнення рідного народу. Цей поет – Павло Грабовський. Поетична творчість Грабовського продовжує традиції “Невольничої поезії” Шевченка, “Тюремних сонет” Франка. Творилась ця поезія в умовах в’язниць, де поет провів більшу частину життя.
За що боровся Павло Грабовський? Відповідь – у його поезіях.
Про що б не писав Грабовський, які б теми не порушував, завжди його твори кликали сучасників на боротьбу проти кривди й несправедливості, захищали знедолених.
Грабовський вважав, що інтелігенція кожного народу повинна працювати для цього народу, стояти врівень з найдемократичнішими ідеями свого часу і зробити ці ідеї надбанням “сліпих братів”. Отже, освічені люди мають розвивати свідомість людей, національне самопізнання.
Поет пристрасно бажав національного возз’єднання українського народу, пошматованого штучними кордонами реакційних імперій.
Національну свободу можна здобути тільки власними силами – така ідея вірша “До Русі-України”.
Павло Грабовський вірить,
Заклик не тікати “з лану битви” вселяв у людей віру в перемогу світла над темрявою й надихав їх на боротьбу. Грабовський вірив у те, що “побачать вбогі України діти будуче славетне, будуче прекрасне”.
Поет вірить, що його закличне слово розбудить народ. Люди візьмуть владу в свої руки, і прийде царство небесне.
В інших віршах Павло Грабовський проголошує “братню згоду” народів, перед якою “зникне тьма”, закликає трудящих західноукраїнських і східноукраїнських земель возз’єднатися і спільно виступити до боротьби проти лиха неправди.
Перебуваючи на суворій сибірській землі, Павло Грабовський думками постійно линув на рідну Україну. В його віршах “До України”, “Україна приснилась мені”, “Народові українському” постає чарівна природа рідної землі, з’являються окремі подробиці українського побуту, що протистоять ностальгії, самотності поета.
Впадає у вічі те, що вимріяна картина далекого краю свідчить про бажання Павла Грабовського бачити рідну землю багатою й щасливою. Але поет мріяв про світле майбутнє не тільки України. Він хотів бачити вільними й щасливими й інші народи.
Розквіт рідного краю він бачив у дружбі з сусідніми країнами.
Тернистий шлях пройшов Грабовський – тюрми, заслання. На довгі десятиріччя був відірваний він від рідної землі, від рідної країни. Але героїчного духу поета ніщо не зламало.
За власним заповітом Грабовського поховано поруч з могилами декабристів. Так закінчилося чесне, страдницьке життя поета-громадянина, слово якого було й залишається голосом світлого розуму й чистого сумління.
(2 votes, average: 3.00 out of 5)