Поетеса Леся Храплива
Поетеса надзвичайно вимоглива до своєї творчості. Читаючи деякі з її віршів, здається, що вона не завжди впевнена у потужності свого слова. Багато написаних її рукою віршів завершуються рядками, сповненими твердої віри в те, що праця її не марна, що поетичне слово є і буде зброєю, яка поведе сучасників і наступні покоління світлими шляхами до щасливого майбутнього.
У ліриці постають образи поета-борця, глибокого мислителя, рицаря духу і волі, людини високої мети і сильної волі. Всюди, де йде мова про поезію, – все
Я беру перо, щоб знов писати.
Тане простір і провалля літ.
Моя муза – де подвійні грати.
Моя муза – де колючий дріт.
Те, що краса майбутнього суспільства в його людяності не раз підкреслюється анафоричними повторами.
Часто утверджується така ідея: народ єдиний творець матеріальних і духовних цінностей, викриває суспільний лад, заснований на гнобленні і експлуатації та закликає до його знищення.
Збудила могутній
Лети, бистрокрила туго,
Легко крилатій літати…
Мені ж не заступить друга
Моєї вічної встрати…
Жагуче звертання письменниці до Бога передає вболівання її за цю мрію:
– Боже, я не прошу йому долі,
Лиш безсмертя Мазепиній мрії, яка б надала Україні давно очікуваний, незламний суверенітет. Безмежна відданість народній справі, готовність іти на самопожертву в ім’я свободи з великою силою виражено в таких рядках твору:
Хай пориви шматують до крови
За той лет переможний степами,
Задля дівчини в стрічці дніпровій,
У чільці з позолочених храмів.
Мене схвилювало те, що письменниця так переконливо вдається до цієї теми. Адже про мазепи ну мрію говорилося в тісному родинному колі, ще з раннього дитинства, однак – пошепки, при щільно затулених вікнах. У її безсмертя вона вірила все життя, ще з шкільної львівської лавки, а згодом і у пластових таборах в Німе чинні, де патріотичне виховання молоді, примножене тугою за безповоротно втраченою рідною землею, ставилося і цінилося дуже високо.
Contra Spem Spero (Без надії сподіваюсь) – про себе могла сказати і Леся Євгенівна Щур. Дуже часто допомогала закріпити ту віру і ту надію щира молитва.
Таке воно, життя, – як даність, як реальність, як вічність:
Далеко десь минає час,
Учать мудреці намарно:
Заблисла суть життя нараз
В очах незлобних сарни.
Цими рядками завершує Леся Храплива вірш-роздум про плинність часу, про зміну поколінь, про обов’язок живих, яким треба вічно поспішати. Адже важко передбачити, куди поведуть життєві путі-дороги, тому кожен із нас зобов’язаний зробити щось корисне та змінити після себе хоча би якийсь, нехай незначний слід в історії людства, як це робить Леся Щур, подбати про збереження до сьогоднішніх днів.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)